ПЕРЕ­ТЯ́ТКОВИЧ Марʼян Марʼянович (23. 08(04. 09). 1872, с. Усичі Луцького пов. Волинської губ., нині Луцького р-ну Волинської обл. — 22. 05(04. 06). 1916, Київ) — архітектор. Академік архітектури (1912). У 1890–96 пере­бував на військовій службі. Закінчив Ін­ститут цивільних інженерів (1901) та Вище художнє училище Академії мистецтв (1906; викладач Л. Бенуа) у Санкт-Петербурзі. Від­тоді по­глиблював зна­н­ня в Італії, Франції, Німеч­чині, Австрії, Бельгії та Гол­ландії. Після поверне­н­ня із закордон­ного від­рядже­н­ня спів­працював з архітекторами Г. Барановським, І. Рерберґом, П. Сюзором, М. Лялевичем і Ф. Вишинським. 1911 заснував у Санкт-Петербурзі проєктно-будівельне під­приємство, де почали свій творчий шлях архітектори Л. Тверськой, О. Джорогов, В. Станицький, Є. Пірвиц. Був членом редакційної ради журналу «Зодчий». Використовував форми неокласицизму, неоренесансу, неоросійського стилю, ретро­спективізму та модерну. Серед реалізованих проєктів — костел Лурдської Божої Матері (1903–09), зал засі­да­н­ня Державної ради в Маріїнському палаці (1907–08), трамвайний міст через Фонтанку (1908), будинок страхового товариства «Саламандра» (1908–09), церква Христа Спасителя в памʼять Гефсиманської битви і святителя Миколая Чудотворця («Спас-на-Водах»; 1910, пі­дірваний більшовиками у 1932), прибутковий будинок і торговий банк М. Вавельберга (1910–12), будинок міських установ, притулок для хлопчиків католицького благодійного товариства (обидва — 1912–13), Російський торгово-промисловий банк (1912–14), будинок Міністерства торгівлі і промисловості (1912–15), залізобетон­ний звід у головному залі біржі (1913–14) у Санкт-Петербурзі; обробле­н­ня торгових залів будинку на вулиці Тверська, № 14 (Єлісєєвський магазин; 1898–1901), декорува­н­ня фасадів готелю «Метрополь» (1901–03), міський будинок дешевих квартир для одиноких імені Г. Солодовнікова (1908), будинок Пів­ден­ного страхового товариства (1909–11) у Москві; Державний банк у м. Ростов-на-Дону (1910–14), Романівська грязелікарня у м. Пʼятигорськ (нині Ставропольського краю, 1911–14; обидва — Росія), церква Олега Брянського в с. Осташʼєво (нині Московської обл., 1915). Об­стоював необхідність роз­робле­н­ня пер­спективного плану Санкт-Петербурга.