ТКАЧЕ́НКО Орест Борисович (10. 12. 1925, Харків — 08. 11. 2021, Київ) — мово­знавець. Син Бориса, онук Данила Ткаченків. Доктор філологічних наук (1984), професор (1992), член-кореспондент НАНУ (1995). Заслужений діяч науки і техніки України (2008). Премія імені О. Потебні НАНУ (2006). Закінчив Київський університет (1950). Після закінче­н­ня аспірантури (1953, науковий керівник Л. Булаховський) працював в Ін­ституті мово­знавства НАНУ (Київ): 1991–96 — завідувач від­ділу мов України, 1997–2015 — від­ділу загального мово­знавства. Наукові дослідже­н­ня в галузі порівняльно-історичного та історико-типологічного ви­вче­н­ня словʼянських мов, фінно-угорського й загального мово­знавства, етимології, історії української мови та мово­знавства, соціолінгвістики, інтерлінгвістики, теорії мовних контактів і субстрату. Створив зі­ставно-історичний метод для ви­вче­н­ня подібностей між спорідненими та неспорідненими мовами. Один з укладачів і редакторів «Словаря славянской лингвистической терминологии» (т. 1–2, Прага, 1977–78) та «Етимологічного словника української мови» (т. 1–7, 1982–2010). Член редколегії та один з авторів енциклопедії «Українська мова» (2000; 2004; 2007; обидва — Київ). Автор низки статей в ЕСУ.