ТКАЧЕ́НКО Данило Овксентович (криптоніми й псевдоніми: Д. П., Д. Т., Т., Гордієнко, Данило Гордієнко, Пісочинець, Д. Пісочинець; 15(27). 12. 1862, с. Пісочин Харківського пов. Харківської губ., нині місто Харківського р-ну Харківської обл.) — 03. 03. 1932, Харків) — письмен­ник, критик, літературо­знавець. Батько Бориса, дід Ореста Ткаченків. Закінчив Бєлгородський учительський ін­ститут (Росія, 1882). Учителював у Старому Осколі Курської губ. (нині Бєлгородської обл., 1882–85), Воронежі (Росія) та Харкові (1885–1903). У 1903–09 — секретар правлі­н­ня, 1909–13 — секретар ради Харківського університету. Член Харківського історико-філологічного товариства. Через українофільські по­гляди висланий шкільним ін­спектором у Царевококшайськ Казанської губ. (1912–14; нині — Йошкар-Ола, РФ). Від 1917 — член харківського комітету Української партії соціалістів-федералістів. Викладав на курсах україно­знавства для вчителів. За радянської влади працював в архівних установах Харкова, дитячих журналах, на радіо. Автор оповідань («За землю й волю», 1925), зокрема для дітей («Нещасні брати», «Цар звірів»; обидва — 1927, усі — Харків). Свої художні твори й публіцистику друкував у часописах «Дзвінок» (1890), «Зоря» (1894–97), «Громадська думка» (1906), «Рада» (1907, 1909–14), «Рідний край» (1907), «Світло» (1910–14), «Дні­прові хвилі» (1911), «Сніп» (1912), «Літературно-науковому вістнику» (1918–19). Товаришував із Б. Грінченком, якому присвятив низку публікацій: «На дружню могилу (Мої спомини та вражі­н­ня)», «Просвітно-видавнича діяльність Бориса Грінченка», «Ходімо за ним!», «В тім його віра..., а в вірі сила. З листа до вчителя» («Над могилою Бориса Грінченка: Автобіо­графія, похорон, спомини, стат­ті», К., 1910). У часописі «Зоря» опублікував рецензію на збірку «Пролісок» П. Грабовського, літературо­знавчі стат­ті «Григорій Сковорода: його життя й діяльність» (обидві — 1894), «Шевченко і народ» (1895) та ін. У г. «Рада» (1913) вміщував кореспонденції про урочисті заходи в Харкові до 50-літніх роковин смерті Т. Шевченка: «Вшанува­н­ня Т. Г. Шевченка Харківською міською думою» (12 лютого), «Шевченко і діти» (19 лютого), «50-літні роковини Шевченкові» (1 березня), «Жіноча доля в творах Т. Шевченка» (3 березня). Схвально від­гукнувся про вихід у світ «Кобзаря» для народу (К., 1894). У Харкові 1892 Т. опікувався збира­н­ням коштів для встановле­н­ня памʼятника Т. Шевченкові у Львові.