ТКАЧЕ́НКО Борис Данилович (25. 01(06. 02). 1899, м. Воронеж, Росія — 23. 12. 1937, Київ) — мово­знавець, пере­кладач. Син Данила, батько Ореста Ткаченків. Закінчив Харківський ІНО (1923) та аспірантуру при ньому (1927). Учень Л. Булаховського, О. Синявського. Від 1927 — старший науковий спів­робітник Харківської філії Ін­ституту мово­знавства АН УРСР, водночас — викладач української мови в Комуністичному університеті та Всеукраїнському ін­ституті під­вище­н­ня кваліфікації педагогів, згодом — консультант-коректор Партвидаву при ЦК КП(б)У. 1934 пере­їхав до Києва. Досліджував пита­н­ня української діалектології (присвятив кандидатську дисертацію, яку не встиг захистити), ви­вчав про­блеми граматики, лексикології та стилістики сучасної української літературної мови, працював у галузі української лексико­графії. Спів­укладач «Практичного російсько-українського словника» (Дн., 1926), «Українського правопису» (1928). Спів­автор «Загального курсу української мови» (Х., 1929, 1930; йому належать роз­діли «Лексика» і «Фразеологія»). Пере­клав із російської мови повісті «Хаджи-Мурат» Л. Толстого (Х., 1924), «Дитинство» М. Горького (Х.; О., 1935), роман «Петро І» О. Толстого (у 2-х кн., К.; Х., 1935), «Пригоди Мюнхаузена» Е. Распе (пере­каз К. Чуковського; Х.; О., 1935, 1937), «Ви­брана проза» О. Пушкіна (К., 1937), оповіда­н­ня «Каштанка» А. Чехова (Х.; О., 1937); з англійської — «Ви­брані твори» Е. По (з М. Йогансеном; 1928), «Оповіда­н­ня нічного дозорці» В. Джекобса (1930); з французької — романи «Кармен» П. Мериме, «Таміл­ла» Ф. Дюшена (остан­ній — із П. Пецом; обидва —1930, усі — Харків); з німецької — лібрето опери «Нюрнберзькі майстерзінґери» Р. Ваґнера, поезії Н. Ленау. Заарештований 31 жовтня 1937, засуджений до роз­стрілу. Реабілітований 1957.