Сльота Ольга Петрівна
СЛЬОТА́ Ольга Петрівна (17. 05. 1947, Київ — 20. 09. 2019, там само) — живописець. Дочка П. Сльоти та Г. Зорі, сестра О. Сльоти, мати Н. Кохаль. Республіканська премія імені А. Куїнджі (1973). Членкиня НСХУ (1973). Закінчила Київський художній інститут (1972; майстерня Т. Яблонської). Відтоді — на творчій роботі. 2003—13 — викладач фахових дисциплін на кафедрі дизайну Відкритого міжнародного університету розвитку людини «Україна» (Київ). Працювала в напрямі фантастичного реалізму (натюрморт і пейзаж); майстерно переносила на полотно сюжети, що її оточують, додаючи сюрреалістичні елементи. Твори вирізняються художньою завершеністю, ненавʼязливою монументальністю, яскравим образним баченням, самобутнім стилем. 1978—85 — голова молодіжного обʼєднання Київської організації НСХУ. У 1970-х рр. разом із художником П. Зикуновим започаткувала святкування Дня Києва на Андріївському узвозі за участі молодих художників. Останнім часом займалася вишивкою та створенням мережив. Учасниця всесоюзних та всеукраїнських мистецьких виставок. Персональна — у Києві (2016, родинна). Деякі твори зберігаються в Національному історико-культурному заповіднику «Качанівка» (Чернігівська обл.), Уманському краєзнавчому музеї (Черкаська обл.), Історико-художньому музеї в м. Кадіївка (Луганська обл.), Музеї «Дрогобиччина» (Львівська обл.).
Додаткові відомості
- Основні твори
- «На Центральному стадіоні» (1977), «Кінець літа» (1985), «Збирання троянд», «А. Ахматова» (обидва — 1987), «Натюрморт» (1988), «Т. Шевченко» (1989), «Натюрморт. Завтра до школи», «Одного разу в Новому Світі» (обидва — 1990), «К. Білокур» (1991), «Автопортрет з капустою», «Таємниця тихої води» (обидва — 1992), «Вечоріє» (1993), «Удвох» (1994), «Вечеря», «Готель», «Зимовий політ» (усі — 1995), «Муза» (1999), «Пам’ять» (2000), «Речі зі старої скрині» (2002), «Загребелля» (2004), «Риба» (2006), «Вечірня бесіда» (2012).
Рекомендована література
Фотоілюстрації
Завантажити статтю
Людина 
