Сльота Оксана Петрівна
СЛЬОТА́ Оксана Петрівна (09. 02. 1950, Київ — 09. 09. 2011, там само) — живописець. Дочка П. Сльоти та Г. Зорі, сестра О. Сльоти, дружина Миколи, мати Оксани й Галини Попінових. Заслужений художник України (2009). Членкиня НСХУ (1977). Закінчила Київський художній інститут (1975; викладачі В. Чеканюк, Т. Яблонська). Основні галузі — тематична картина, портрет, пейзаж, натюрморт. Для творчості С. характерні поетичність і образність вислову, елегійність. Романтичний погляд на світ втілювала на полотні, де натюрморти «розчиняються» в пейзажах, а пейзажі «ховаються» в натюрмортах. Це сприймається не як вигадка, а як призабута казка про райське життя серед розкішних садів, де все прекрасне. Її роботи вирізняються глибинним сенсом і детальним опрацюванням композиції. Від 1980- х рр. працювала у власному оригінальному стилі в символічному напрямку. Учасниця всеукраїнських та всесоюзних мистецьких виставок від 1974. Персональні — у Києві (2001–02, 2020 — родинна, посмертна). Деякі твори зберігаються в Національному історико-етнографічному заповіднику «Переяслав», Меморіальному музеї-садибі К. Білокур у с. Богданівка, Ставищенському (усі — Київська обл.), Миргородському (Полтавська обл.), Роменському (Сумська обл.), Уманському (Черкаська обл.) краєзнавчих музеях, Київському палаці дітей і юнацтва, зібранні Національного банку України (Київ), Бердянському (Запорізька обл.) та Херсонському художніх музеях, Криворізькому історико-краєзнавчому музеї (Дніпропетровська обл.), Історико-художньому музеї в м. Кадіївка (Луганська обл.), Кіотському національному музеї (Японія).
Додаткові відомості
- Основні твори
- «Хлопчики» (1977), «Автопортрет» (1978, 2001), триптих «Залізобетон» (1981), «Херсонес» (1986), «Калина» (1989), «Чому мені тяжко» (1991), «Присвята К. Білокур» (1992), «Спогади про Форос» (1995), «Листопад» (1998), «Літо», «Н. Матвієнко» (обидва — 2000), «В. Цибулька», «Іриси» (обидва — 2001), «О. Білозір» (2002), «Південний натюрморт» (2004), «На березі Сули» (2006), «Осінній урожай» (2007), «Калинова осінь», «Кримський натюрморт», «Кримські легенди», «Над ранковим туманом» (усі — 2008), «Ранок над Сулою», «Зимовий сон» (обидва — 2009), «Калина», «Київський натюрморт» (обидва — 2010), «Білий налив», «Помаранчевий вечір» (обидва — 2011).
Рекомендована література
- Литвин Ю. Сонценосний живопис // Образотворче мистецтво. 2009. № 4;
- Династія. 100 років у мистецтві: Живопис. Графіка. Плакат. Чеканка. Скульптура. Розпис по шовку. Фотографія. Дизайн. К., 2016.
Фотоілюстрації
Завантажити статтю
Людина 
