ПЕ́КАР Соломон Ісакович (16. 03. 1917, Київ — 08. 07. 1985, там само) — фізик. Доктор фізико-математичних наук (1941), професор (1946), академік АН УРСР (1961). Державна премія УРСР у галузі науки і техніки (1981). Державні нагороди СРСР. Закінчив Київський університет імені Т. Шевченка (1938), де й працював: 1944–60 — завідувач кафедри теоретичної фізики. Водночас 1944–51 та 1953–60 — засновник і завідувач теоретичного від­ділу Ін­ституту фізики АН УРСР; від 1960 — завідувач теоретичного від­ділу Ін­ституту напів­провід­ників АН УРСР (обидва — Київ). З його імʼям повʼязано декілька найважливіших від­крит­тів у фізиці твердого тіла, теорії випрямлячів і автолокалізованих станів електронів, на­званих ним «поляронами». Хвилі Пекаря, «пекаріан», перед­баче­н­ня без­фонон­ної лінії вві­йшли до фізики як класичні результати, й нині є джерелом нових ідей та досягнень. Зробив значний внесок щодо досліджень у галузі електрон­ної теорії твердого тіла, ядерних сил, теорії плазми, термодинаміки та ін. П. — засновник досліджень з теорії напів­провід­ників та ді­електриків в Україні. Вперше роз­робив теорію поляронів, теорії по­глина­н­ня світла і люмінесценції домішковими центрами в кри­сталах; узагальнив кри­сталооптику, від­крив явище пошире­н­ня додаткових світлових хвиль у кри­сталах; за­пропонував новий принцип під­силе­н­ня гіпер­звукових хвиль і хвиль просторового заряду в напів­провід­никах; роз­робив теорію потужних лазерів з хімічною накачкою. Президією НАНУ за видатні роботи у галузі теорії твердого тіла засновано премію імені П. На будівлі Ін­ституту напів­провід­ників НАНУ йому встановлено меморіальну дошку.