Пустовійт Гаврило Михайлович

ПУСТОВІ́ЙТ Гаврило Михайлович (13(26). 07. 1900, м-коМежиріч Черкаського пов. Київської губ., нині село Черкаського р-ну Черкаської обл. — 20. 03. 1947, Київ) — графік. Батько Георгія та Сергія, дід Павла Пустовійтів. Член Асоціації революційних художників України (1927—28). Учасник 2-ї світової війни. На­вчався в Київському художньому училищі (1916—18; не закінчив через матеріальну скруту); закінчив Київський художній ін­ститут (1930; спочатку — майстерня М. Бойчука; від 1925 — графічний факультет; викладачі С. Налепинська-Бойчук, І. Плещинський, В. Касіян). Учителював у труд­школі в рідному м-ку (1919—23); викладав у Київській художньо-індустріальній проф­школі (1927—29); працював доцентом і деканом художньо-кон­структорського факультету Українського полі­графічного ін­ституту в Харкові (1930—32); старшим художником НДІ образотворчої статистики при РНК УСРР (1932—34); деякий час — художнім редактором видавництва «Література і мистецтво». Від 1934 — на творчій роботі. Основні галузі — станкова та книжкова графіка (техніка малюнка та літо­графії). Ще в студентські роки виконав низку обкладинок до книжок, що 1927—30 виходили у видавництвах «Рух», «Сяйво», «Культура», «Книго­спілка», «Держ­видав України» та ін., зокрема Т. Бордуляка, Г. Брасюка, В. Бріджеса, Ю. Жулавського, М. Костомарова, П. Куліша, Дж. Лондона, Е.-М. Ремарка, С. Ушеровича, І. Франка, Шолом-Алейхема, Г. Яковенка, Л. Яновської. Один із засновників СХУ (1938; член правлі­н­ня Спілки, 1940—41 — за­ступник голови її президії, до вересня 1942 — очільник СХУ в евакуації). У серпні 1941 від­ряджений у роз­порядже­н­ня Управлі­н­ня у справах мистецтв при РНК УРСР. Жив в Уфі, Воронежі, Саратові; працював у фронтовій групі художників Держ­видаву при ЦК КП(б)У, художником г. «За Радянську Україну». Створив числен­ні плакати, агітаційні листівки та ілюстрації, що публікували в цьому ж часописі, а також у газетах «Комуніст», «Красная звезда», «Комсомольская правда». 10 вересня 1942 заарештований за звинуваче­н­ням у націоналізмі та антирадянській агітації, засуджений до 10-ти р. по­збавле­н­ня волі. Покара­н­ня від­бував в Астраханському таборі НКВС № 2. У жовтні 1943 звільнений за станом здоровʼя без права повернутися в Україну. Мешкав у с. Тундутове Калмицької АРСР і с. Малі Дербети (Сталін­градська обл., РФ). У вересні 1944 мобілізований у радянську армію; був художником г. «Сталин­градская правда». 1945 тяжко хворого на туберкульоз П. демобілізували з армії. Реабілітований 1958. Автор ілюстрацій до народної казки «Музики», твору «Ішли вояки полювати» Є. Кротевича, збірки віршів «Декл­аматор “Сяйво”» (усі — 1927—30), книг «Залізна пʼята» Дж. Лондона (К., 1928), «На західному фронті без змін» Е.-М. Ремарка (Х., 1929), циклу літо­графій до роману «Обломов» І. Гончарова (Х., 1935; К., 1936), книг «Шукачі щастя» П. Куліша (початок 1930-х рр.), «Українські народні колискові пісні» (1935), «Ви­брані твори» І. Франка у 4-х томах (1936), першого ви­да­н­ня поеми «Данило Галицький» М. Бажана, збірок поезій «Україно моя!» А. Малишка, «Світла зброя» М. Рильського, «Провесінь» М. Стельмаха (усі — 1942), повісті «Захар Беркут» І. Франка (Л., 1946), низки творів І. Микитенка, М. Коцюбинського. Створив графічну композицію для реверса медалі, присвяченої ювілею Т. Шевченка, літо­графічний порт­рет Кобзаря, цикл ілюстрацій до окремого ви­да­н­ня «Наймичка» (усі — 1939). Виконав галерею порт­ретів з натури родичів та односельців І. Франка (1939—41), діячів української культури: О. Довженка, Ю. Яновського, А. Малишка, К. Трохименка М. Бажана, І. Ле, В. Сосюри, Т. Яблонської та ін., а також фронтовиків, замальовки військової техніки, окремих епізодів воєн­ного побуту тощо (усі — 1941—44). Учасник багатьох мистецьких ви­ставок від 1927. Персональні (посмертні) — у Києві (1980, 2011, 2012 — родин­на), Каневі (Черкаська обл., 1012). Деякі твори зберігаються в Національному художньому музеї України, Центральному архіві-музеї літератури і мистецтва України, Національному музеї Т. Шевченка, Національному музеї історії України у 2-й світовій війні, Національному музеї літератури України (усі — Київ), Шевченківському заповід­нику в Каневі, у музеях Москви, Тбілісі, Єревана.

Фотоілюстрації

×

❮ ❯

Завантажити статтю