СТА́ДНИК Йосип Дмитрович (18. 03. 1876, с. Валява, нині Під­карпатського воєводства, Польща — 08. 12. 1954, Львів) — актор, режисер, організатор театральної справи, пере­кладач, педагог. Чоловік Софії, батько Яреми, Стефи, Софії Стадників. На­вчався у Тернопільській учительській семінарії (1890–94), закінчив польську драматичну студію. 1894–1913 працював у Руському народному театрі товариства «Руська бесіда»: від 1894 — актор, від 1898 — режисер, від 1906 — директор. 1896–97 був актором у польській трупі Ярецького у Станіславі (нині Івано-Франківськ). 1913–14 керував приватною трупою «Український театр Й. Стадника» зі Львова. Учасник 1-ї світової війни, 1915–17 пере­бував у полоні (м. Тамбов, нині РФ). 1917–19 працював у Театрі М. Садовського у Києві. 1919–20 — директор Державного театру Західної області УНР (Станіслав, Камʼянець-Подільський, нині Хмельницької обл.), 1921–24 — Українського театру товариства «Українська бесіда» (Львів). 1924–27 керував приватною трупою «Львівський український театр Й. Стадника» (1925–27 під протекторатом «Союзу артистів» — секції Союзу діячів українського театрального мистецтва), 1927–29 очолював трупу ко­оперативу «Український театр» у Львові, 1933–35 (з пере­рвами, 1934 працював у театрі доньки — «Артистичному турне Стефи Стадниківни») — ко­оперативний Український народний театр імені І. Тобілевича. 1929–33, 1935–39 керував приватними трупами. 1939–41 очолював державний Український драматичний театр імені Лесі Українки у Львові. 1941–43 працював актором і режисером Українського театру Львова — Львівського оперного театру (водночас 1942–43 ставив ви­стави у «Клюбовому театрі» при Літературно-мистецькому клубі); 1943–44 очолював «Під­карпатський театр» у м. Дрогобич (нині Львівської обл.), 1945–47 керував «Театром мініатюр» у Львові. Викладав у Музично-драматичній школі імені М. Лисенка в Києві (1917–18), у драматичній школі при Вищому музичному ін­ституті у Львові (1922–24), інших студіях і школах. Автор спогадів «Народже­н­ня театру» («Література і мистецтво», 1941, № 4), понад 50-ти пере­кладів драматичних творів та лібрето із польської, російської, чеської, німецької та шведської мов. 1947 був заарештований та без­під­ставно засуджений до 10-ти р. увʼязне­н­ня. 1954 повернувся до Львова. Реабілітований 1990. Твори Т. Шевченка за­ймали помітне місце в акторському та режисерському доробку С. Зокрема, 1911 по­ставив драму «Назар Стодоля» у Руському народному театрі товариства «Руська бесіда», 1914 — у приватній трупі (зі­грав важливу роль антигероя — Хоми Кичатого). 1901 по­ставив «Невольника» М. Кропивницького (за Т. Шевченком), від­творивши концептуально важливий образ Степана (до цієї інсценізації звертався знову 1902, 1904, 1907, 1910 та пізніше — в інших театрах). Найпомітніше місце у доробку С. за­ймала опера «Катерина» М. Аркаса (за Т. Шевченком): вперше до неї звернувся 1902 (поновлював 1904, 1910; пізніше упродовж 1920–39 ставив у театрі товариства «Українська бесіда», трупі ко­оперативу «Український театр» у Львові, низці приватних мандрівних театрів (у головній ролі ви­ступала Стефа Стадникова). С. — організатор і по­становник концертів, присвячених памʼяті поета в Рогатині (нині Івано-Франківська обл.), Стрию (нині Львівська обл.), Бережанах (нині Тернопільська обл.), Львові, Кракові, Чернівцях (1901–14). Серед учнів — Лесь Курбас, А. Бучма, М. Крушельницький, Я. Геляс.