Крушельницький Мар’ян Михайлович

Визначення і загальна характеристика

КРУШЕЛЬНИ́ЦЬКИЙ Марʼян Михайлович (18. 04. 1897, с. Пилява, нині Бучац. р-ну Терноп. обл. — 05. 04. 1963, Київ) — актор, режисер, театрально-громадський діяч, педагог. Племін­ник С. Крушельницької, чоловік Є. Петрової. Народний артист СРСР (1944). Державні нагороди СРСР. Учень В. Юрчака, Леся Курбаса (1924–33). Закін. Терноп. гімназію (1914), навч. у Львів. університеті (1921–24), на мед. факультеті Університету у Карлових Варах (Чехо-Словач­чина, нині Чехія, 1924). Сценічну діяльність роз­почав 1913 в аматор. гуртках. Грав у трупах товариства «Терноп. театр. вечори» (1915–17), Терноп. укр. (1918) і Нового львів. (1919, спів­засн.) театрів. 1920 у Він­ни­­ці на базі цього колективу і групи акторів «Молодого театру» взяв участь у створен­ні Театру ім. І. Франка. Разом із Б. Балабаном брав участь у створен­ні Укр. цирку. 1921 — у Терноп. драм. театрі; 1921–24 — Театрі товариства «Руська бесіда» у Львові. Від 1924 — актор, 1933–52 — худож. кер., реж. і актор театру «Березіль» (нині Харків. укр. драм. театр ім. Т. Шевченка); водночас 1946–52 — у Харків. театр. ін­ституті: від 1947 — професор кафедри майстерності актора та режисури. 1952–63 — актор і реж., 1954–61 — гол. реж. Київ. укр. драм. театру ім. І. Франка; одночасно від 1952 — професор кафедри майстерності актора та режисури Київ. ін­ституту театр. мистецтва. Дебютував у кіно 1926 роллю Жана Ковбасюка у стрічці «Ягід­­ка коха­н­ня» (реж. О. Довженко). К. — характерний артист широкого профілю та глибокої психол. вразливості, вихованець школи образ. пере­творе­н­ня Ле­­ся Курбаса, майстер як мʼякого трагікоміч. малюнку, так і ґротеск. жанру, ревю, клоунади. Для К.-режисера характерні помірков. класична стриманість поряд із тяжі­н­ням до образ. пере­творе­н­ня та пошуку вираз. театр. метафорики. У Київ. театрі опери та балету ім. Т. Шевченка по­ставив оперу «Бог­дан Хмельни­­цький» К. Данькевича (1953). Спів­автор кн. «Лесь Курбас: спо­­гади сучасників» (К., 1969). Зня­­то д/ф «Марʼян Крушельницький» (1960, реж. В. Ляховецький, «Київнаукфільм»). Харків. міськ­­рада 1995 заснувала премію ім. К. Серед учнів — В. Бегма, М. Геляс, Д. Гнатюк, А. Горчинський, В. Грипич, І. Казнадій, В. Кобржицький, Ю. Крітенко, А. Куниця, Є. Кушаков, Л. Кушкова-Шевченко, Е. Митницький, В. Парсєгов, Т. Полторжицька, Л. Танюк, І. Черкаська.

Ролі: Аманд («Молодість» М. Гальбе, Новий львів. театр), Валер, Оргон («Тар­­тюф» Ж.-Б. Мольєра), Енґстранд, Док­­тор Ранк («Привиди», «Нора» Г. Ібсена; усі — Театр товариства «Руська бесіда» у Львові), Кукса («Пошились у дурні» М. Кропивницького), Побєдоносцев («Пролог» С. Бондарчука, Леся Курбаса), Малахій, Дядько Тарас, Падур («На­­родний Малахій», «Мина Мазайло», «Маклена Граса» М. Куліша), Малоштан («Диктатура» І. Микитенка), Боцман Бух­­та, Бублик («Загибель ескадри», «Платон Кречет» О. Корнійчука), Швандя («Любов Ярова» К. Треньова), Щаслив­­цев, Мурзавецький («Ліс», «Вовки та вівці» О. Островського), Тевʼє («Тевʼє-молочник» за Шолом-Алейхемом), Ко­­роль Лір (однойм. пʼєса В. Шек­спіра); у кіно — Полковник («Коліївщина», 1933; реж. І. Кавалерідзе), Омелько («Мартин Боруля», 1953; реж. О. Швачко, Г. Юра), Тарабанов («Суєта», 1956; реж. М. Афа­­насьєва), Андрій Волик («Кривавий сві­­танок», 1957; реж. О. Швачко).

Ви­стави: «Царевич» Г. Запольської (1919, Новий львів. театр), «Мартин Бо­­руля» І. Карпенко-Карого (гол. роль), «На полі крові» Лесі Українки, «Ро­­ман­­тичні» Е. Ро­стана (Терноп. укр. театр, 1921; роль Бергамена), «Гедда Габлер» Г. Ібсена (разом із О. Загаровим, Театр товариства «Руська бесіда» у Львові, 1923; роль Тесмана), «Запорожець за Дунаєм» С. Гулака-Артемовського (Харків. те­­атр муз. комедії, 1930), «Дай серцю волю, заведе в неволю» М. Кропивницького (1936, роль Івана), «Правда» (1937, роль Леніна), «Бог­дан Хмельницький» (1939, роль Дяка Гаврила), «Макар Діброва» (1948) і «Над Дні­пром» (1960) О. Кор­­нійчука, «Гроза» О. Островського (1938), «Євгенія Ґранде» за О. де Бальзаком (1940, у спів­­авт. із Р. Черкашиним), «Мо­­лода гвардія» за О. Фадєєвим (1945), «Ярослав Мудрий» І. Кочерги (1946; Сталін. премія, 1947), «Єгор Буличов та інші» М. Горького (1947, гол. роль), «Навіки разом» Л. Дмитерка (1948), «Персональна справа» О. Штейна (1956, роль Полудіна).

Літ.: Кисельов Й. Театральні порт­­рети. 1955; Ган Я. Марьян Михайлович Крушельницкий. 1960; Марʼян Кру­­шель­­ницький: Спогади, листи, щоден­ники. 1969; Танюк Л. Марʼян Крушельниць­­кий. 1974; Його ж. Парастас: Іван Світ­­личний, Алла Горська, Володимир Глу­­хий, Марʼян Крушельницький. 1998; Його ж. Марʼян Крушельницький: Шко­­ла образ. пере­втіле­н­ня, заповідана Ле­­сем Курбасом. 2007 (усі — Київ).

Л. С. Танюк

Завантажити статтю