ПІГРО́В Костянтин Костянтинович (26. 10(07. 11). 1876, с. Мала Джалга, нині Ставропольського краю, РФ — 22. 12. 1962, Одеса) — хоровий диригент, регент, педагог, музично-громадський діяч. Професор (1946). Заслужений діяч мистецтв УРСР (1956). Закінчив духовну семінарію, на­вчався у регентських класах Придворної спів­ацької капели у Санкт-Петербурзі (1898–1901; викладачі А. Лядов, А. Аренський, Є. Азєєв). Був регентом у Ростові-на-Дону (нині РФ), Ставрополі. Від 1916 — регент кафедрального собору в Одесі; водночас був керівником аматорських хорових колективів, учнівських хорів у школах і гімназіях. Від 1920 — викладач музично-теоретичних дисциплін і керівник студентського хору Одеської консерваторії. 1930–39 — художній керівник і диригент заснованого ним самодіяльного хору робітників і колгоспників у м. Тирасполь (нині Молдова, від 1936 — професійна хорова капела «Дойна»), що став одним із найкращих у республіці. Під час роботи в Тирасполі пере­бував під слідством через наклеп, 1938 був виправ­даний за сприя­н­ня К. Данькевича. Від 1944 — завідувач кафедри хорового диригува­н­ня Одеської консерваторії, художній керівник створеного з його ініціативи обʼ­єд­наного студентського хору цієї Консерваторії і Музичного училища. Від перших років творчої діяльності П. було ви­знано одним із найкращих тогочасних хорових диригентів. У роботі з хоровими колективами неодмін­но досягав технічної досконалості та одухотвореності викона­н­ня. Влаштовував загальнодо­ступні публічні ви­ступи церковних хорів, де звучала класична музика та обробки народних пісень. Створений П. студентський хор Одеси вирізнявся найвищою виконавською майстерністю й мав важливе значе­н­ня для вихова­н­ня майбутніх хорових диригентів. Колектив неодноразово ви­ступав у Одесі та ін. містах, зокрема в Києві й Москві. У репертуарі хору — Реквієм В.-А. Моцарта, ораторія «Пори року» Й. Гайдна, твори С. Танєєва, О. Гречанінова, А. Аренського, М. Леонтовича. Хор було від­значено золотою меда­л­лю і зва­н­ням лауреата Всесвітнього фестивалю молоді та студентів (Москва, 1957). П. — засновник сучасного українського хоро­знавства, фундатор одеської хорової школи. Необхідною засадою на­вчальної роботи вважав виконавську сві­домість спри­йма­н­ня пропонованого музичного матеріалу як хор­мейстером, так і кожним хористом. Серед учнів — А. Авдієвський, М. Гринишин, Є. Дущенко, Д. За­грецький, В. Ікон­ник, Г. Ліознов, В. Луговенко, А. Мархлевський, В. Шип. У праці «Організація хорового співу в робітничому клубі» (Х., 1931; пізніші ви­да­н­ня — «Керува­н­ня хором», К., 1956, «Руководство хором», Москва, 1964) систематизував ві­домості про хоровий колектив і всі його складові, сформував типологію, приділив значну увагу методиці роботи з хором, зокрема по-новаторському роз­робив пита­н­ня нетемперованого хорового строю, ансамблю та артикуляції. Під­готував автобіо­графічний нарис «Хоровая культура и мое участие в ней» (О., 2001). В Одесі на фасаді будинку на Соборній площі, № 12, де мешкав П., йому встановлено меморіальну дошку.