Пінчук Олег Степанович

Прізвище, ім'я, по-батькові:: Пінчук Олег Степанович
Діяльність:: скульптор
Дата народження:: 15 черв. 1960
Державні нагороди:: Народний художник України

ПІНЧУ́К Олег Степанович (15. 06. 1960, м. Дрогобич Львівської обл.) — скульптор, майстер арт-інсталяцій, графік. Син С. Пінчука. Народний художник України (2018). Премії 2-го Міжнародного арт-фестивалю «Золотий перетин» (Київ, 1997), 21-го Міжнародного фестивалю «Napoli Cultural Classic» (Марильяно, Італія, 2021). Член НСХУ (1990). Навчався в студії образотворчого мистецтва Г. Хусіда (Київ, 1977–82). Закінчив Київський художній інститут (1988; викладачі В. Чепелик, В. Борисенко, І. Макогон, В. Сухенко, М. Вронський), Вищу школу візуальних мистецтв у Женеві (Швейцарія, 1995; викладач М. Гірші). Був генеральним директором Київської арт-галереї «М17» (2016–18), директором Європейської школи мистецтв (Київ, 2021–22). Сучасні можливості впливу на свідомість глядача П. поєднує з властивою йому увагою до національних традицій. Кожна робота виважена до дрібниць і справляє враження притчі, розважальної за формою й глибокої за змістом. П. створює звіро- та людиноподібних істот, які викликають бажання їх попестити, приголубити та потерти рукою виділені автором для того золотаві місця. Скульптор нерідко подає своїх пластичних персонажів з іронією. Він часто використовує підвісні елементи, що сприяє відчуттю живої вібрації та одухотворенню бронзових створінь. Твори П. ніби запрошують в інтелектуальні казкові мандри, де здійснює бажання «Птаха, яка несе золоті яйця» (2000), оживають з дитячих спогадів бабусині слоники у «Подорожі за слонами» (1999), а хвацькі вершники неодмінно перемагають всіх ворогів. Певною фольклорною ритмікою позначені навіть інсталяції — зазвичай зібрання «готових предметів», що метафорично доносять актуальні думки («Камінь — зброя пролетаріату» (за І. Шадром), 2007; «Двобій (Донецький аеропорт)», 2016). Залежно від задуму П. використовує різні матеріали — від металобрухту до шамоту, каменю й бронзи. Автор монументальних творів, у яких передає і жартівливий настрій («Київська жаба», 2010), і тонкі сакральні переживання (пам’ятники Андрію Первозваному, 2005, співавт.; преподобним Антонію та Феодосію — засновникам Києво-Печерської лаври, 2010, співавт.; усі — Київ). Програмними для майстра є монументи високого громадянського й патріотичного звучання — «Борцям за волю України» (м. Дубно Рівненської обл., 2017), «Тарас Шевченко» (м. Флоренція, Італія, 2021; обидва — співавт.). П. відомий створенням впізнаваних скульптурних символів-нагород: «Прометей-престиж» всеукраїнської програми «Людина року» (1997), кінофестивалю «Молодість» (1990), «Кращий концертмейстер» музичного конкурсу імені В. Сліпака (2023). Зображення скульптур П. використали на афішах всеукраїнського кінофестивалю «Молодість» (1990), міжнародного арт-салону сучасного мистецтва «ArtMonako» в Монако (2016), в дизайні бренду годинників швейцарської фірми «Bovet 1822» (від 2016); на обкладинках журналів «Terra Inkognita» (№ 6), «Українська культура» (№ 10; обидва — 1997), «Образотворче мистецтво» (2007, № 4; 2023, № 3–4), альбому «Мистецтво України ХХ століття» (1998) та ін. Учасник мистецьких виставок в Україні та багатьох країнах світу від 1985. Персональні — у Києві (1987, 2000, 2004–16), Женеві (1994), Бонні (Німеччина, 1996), Парижі (1999, 2001–02, 2011), Йокогамі (Японія, 2000), Ризі (2004), Одесі (2007), Харкові (2008), Донецьку (2009). Деякі твори зберігаються в Національному художньому музеї України, Національному музеї історії України, Національному музеї «Київська картинна галерея» (усі — Київ), Одеському музеї західного і східного мистецтва, Національному музеї у Львові, Донецькому та Харківському художніх музеях, Музеї історії мистецтв (Відень), ювелірній фірмі «Cartier» у Женеві, «Espace Pierre Cardin» в Парижі, Ризькому музеї іноземних колекцій (Латвія), Шанхайскому музеї, а також у приватних колекціях: лауреата Нобелівської премії з літератури М.-В. Льйоса, члена Палати лордів Великої Британії Ш. Вільямса, французького модельєра П. Кардена, мера Києва В. Кличка та ін.

Додаткові відомості

Основні твори: скульптури — «Покаяння космополітів» (шамот, бронза), «Нічний звір» (шамот), «Половецька голова» (камінь; усі — 1989), «Риба-талісман», «Кактус моєї мрії», «Велика Дора» (усі — 1990), «Свідомість і підсвідомість», «Злет», «Падіння», «Політ закоханих» (усі — 1991), «Іграшка для дорослих», «Амур, що танцює» (обидві — 1996), «Феодосій Печерський», «Аліпій» (обидві — 1997), «Переможець» (2000), «Королева» (2002), «Вершник-1» (2004), «Великий мачо Сальвадор», «Король Лев», «Сікорський» (усі — 2006), «Євразія» (2007), «Бартоломео» (2011; усі — бронза); пам’ятник «Анти СНІД» (2000); арт-інсталяції — «Мікрофон Євробачення, що співає» (2004, співавт.), «Еволюція» (2009), «Двобій (Донецький аеропорт)» (2016; усі — Київ).

Розмір шрифту

Пінчук Олег Степанович

Додаткові відомості

Рекомендована література

Фотоілюстрації

Інформація про статтю

Схожі статті