Поліомієліт

ПОЛІОМІЄЛІ́Т (від грец. πολιός — сірий, µυελός — мозок і лат. itis — запале­н­ня) — гостра інфекційна хвороба людини, проявами якої є інтоксикація організму та ураже­н­ня нервової системи з роз­витком млявих парезів і паралічів. Збудник містить РНК і належить до поліовірусів 1-го, 2-го й 3-го типів із роду ентеровірусів родини Picornaviridae. Його ре­продукція від­бувається в цитоплазмі інфікованих клітин. Ця хвороба ві­дома людству понад 3,5 тисячоліть. Збудник від­крили 1908 німецькі дослідники К. Ландштайнер та Е. Поп­пер. 1949 американські вчені Дж. Ендерс, Т. Вел­лер і Ф.-Ч. Роб­бінс за­пропонували вирощува­н­ня вірусу на культурі клітин, за що отримали Нобелівську премію. Джерелом інфекції є хворі на П. та вірусоносії, а також можуть бути діти протягом 60-ти діб після щепле­н­ня живою оральною вакциною проти П. Механізми пере­дачі збудника — фекально-оральний, аерозольний і контактний. Вірус найчастіше пере­дається через за­бруднені руки, їжу, побутові речі. До П. сприйнятливі всі люди, найбільше — діти перших років життя. Найчастіше хворіють діти віком від 6-ти місяців до 5-ти р. Захворюваність має літньо-осін­ню сезон­ність. Після хвороби формується стійкий типоспецифічний імунітет. Перші спалахи П. датовані кінцем 19 ст., у середині 20 ст. хвороба набула пандемічного пошире­н­ня. Створе­н­ня на­прикінці 1950-х рр. у США ін­активованої поліовірусної вакцини (Дж. Солк) та згодом — живої пероральної вакцини (А. Себін), широке впровадже­н­ня їх у практику сприяли різкому знижен­ню рівня захворюваності на П. у світі. 1988 на 41-й сесії Всесвітньої асамблеї охорони здоровʼя ухвалено резолюцію про ліквідацію П. Однак на тлі припине­н­ня циркуляції дикого поліовірусу трапляються випадки вакцино­асоці­йованого паралітичного П. (1 хворий на 1 млн щеплених) і формува­н­ня вакциноспоріднених поліовірусів пере­важно за умов низького охопле­н­ня населе­н­ня плановою вакцинацією. Вхідними воротами вірусу є епітелій кишковика та глотки, в їхній лімфоїдній тканині він здійснює ре­продукцію. За такої обмеженої локалізації інфекція пере­бігає без клінічних проявів, тобто у формі без­симптомного носійства. Якщо ж на­стає гемато- і лімфоген­не пошире­н­ня вірусу, але він не проникає до ЦНС, роз­вивається абортивна форма (короткочасне гарячкове захворюва­н­ня). У разі проникне­н­ня до ЦНС зʼявляються ознаки менінгіту або енцефаліту з паралічами. Для паралітичної форми характерне ураже­н­ня рухових нейронів пере­дніх рогів спин­ного мозку та рухових ядер черепних нервів стовбура головного мозку. Інкубаційний період триває 7—10, зрідка до 30-ти діб. Непаралітичний П. найчастіше пере­бігає без­симптомно або як гостре інфекційне захворюва­н­ня з гарячкою, помірною інтоксикацією та катаральним запале­н­ням верх­ніх дихальних шляхів, і через 7—10 днів на­стає видужа­н­ня. Рідше на тлі гарячки з головним болем та блюва­н­ням зʼявляються ознаки менінгіту — ригідність потиличних мʼязів, симптоми Керніга, Брудзинського, іноді — біль у спині та кінцівках по ходу нервових стовбурів (менінгорадикулярний син­дром). На фоні поліпше­н­ня самопочу­т­тя й інших ознак одужа­н­ня у межах тижня може раптово погіршитися стан хворого: зʼявляються сильний головний біль та біль у мʼязах, роз­виваються мляві паралічі з мʼязовим гіпотонусом, гіпо- і арефлексією, на­ступними контрактурами, дихальною недо­статністю, роз­ладами кишковика та сечового міхура. Від­новний період триває 1—3 р. У випадку ураже­н­ня ядер 9-ї і 10-ї пар черепних нервів порушуються ковта­н­ня і фонація, можливі маре­н­ня й навіть кома. За ураже­н­ня ядра лицьового нерва (7-ма пара) частково втрачається міміка на одній половині облич­чя: очна щілина не змикається, носогубна складка згладжена, кут рота опущений. Від­новле­н­ня цих порушень від­бувається повільно. У гострий період П. можливі такі ускладне­н­ня, як дихальна недо­статність, тяжка гіпоксія або й асфіксія, набряк та емболія легень, зупинка диха­н­ня, бактерійні пневмонії (пере­важно аспіраційні). У 10 % випадків при одужан­ні роз­виваються мляві паралічі з атрофією мʼязів. Через їхню асиметричність можуть формуватися викривле­н­ня хребта, під­вивихи су­глобів, клишоногість, так звана кінська стопа. Летальність при паралітичному П. досягає 10 % серед дітей та 15—30 % серед під­літків і дорослих. Під­ставами для пі­дозр на П. є характерні епідеміологічні та клінічні показники. Діа­гноз під­тверджують виділе­н­ням вірусу з калу, носоглотки, крові на культурах клітин протягом першого тижня захворюва­н­ня. За допомогою полімеразної ланцюгової реакції або типоспецифічних нейтралізуючих сироваток встановлюють належність збудника до диких чи вакцин­них штамів. Для під­твердже­н­ня діа­гнозу П. також використовують серологічні дослідже­н­ня, зокрема реакцію звʼязува­н­ня комплементу, якою виявляють наро­ста­н­ня титру антитіл у парних сироватках крові. Хворого шпиталізують у бокс інфекційного стаціонару. Специфічне лікува­н­ня від­сутнє. Знизити ймовірність появи і про­гресува­н­ня паралічів можна шляхом суворого дотрима­н­ня ліжкового режиму та забезпече­н­ня максимального фізичного спокою. Важливо уникати інʼєкції ліків і проведе­н­ня інших маніпуляцій. За наявності парезів і паралічів хворому надають від­повід­ного положе­н­ня тулуба та кінцівок із теплим укутува­н­ням. Для поліпше­н­ня субʼєктивного стану при­значають знеболювальні та жаро­знижувальні засоби. У разі тяжкого пере­бігу П. з роз­ладами диха­н­ня пере­водять у від­діле­н­ня реанімації та інтенсивної терапії. У від­новний період при­значають глютамінову кислоту, прозерин, галантамін, ультрависокочастотну терапію, анаболічні стероїди, діатермію, електростимуляцію, масаж. Через пів­року показане санаторно-курортне лікува­н­ня, у подальшому — періодичні консультації невролога. Враховуючи наявність високоефективних вакцин, ВООЗ зобовʼязала всі країни досягти ліквідації П. у регіонах. Мас­штабна протиепідемічна робота дала позитивний результат: із 6-ти регіонів ВООЗ 3 були сертифіковані як території, вільні від П., — Американський, Західно-Тихоокеанський та Європейський, зокрема й Україна (2002). Проте 2021 у Рівненській і Закарпатській областях зареєстровано по 1 випадку П. у невакцинованих дітей, зумовленого вакциноспорідненим поліовірусом 2-го типу. Аналогічні поодинокі випадки П., спричинені вакцин­ними і дериватним штамами поліовірусу, у різні роки мали місце й у декількох інших країнах сертифікованих регіонів, а також як завезені з несертифікованих. Нині у світі припинена циркуляція дикого поліовірусу 1-го і 3-го типів, від­бувається щорічне сут­тєве зниже­н­ня кількості випадків П., спричиненого диким поліовірусом 1-го типу. Водночас почастішали захворюва­н­ня, зумовлені вакциноспорідненими поліовірусами. В умовах пандемії COVID-19 і повномас­штабного вторгне­н­ня військ РФ в Україні знизився показник охопле­н­ня дітей вакцинацією, що може при­звести до нових спалахів П. Згідно з директивними документами, всі виявлені хворі під­лягають шпиталізації та ізоляції не менше ніж на 6 тижнів. Дітей віком до 15-ти р., які мали контакт із хворим на П., ізолюють від інших дітей на 3 тижні. В епідемічному осередку проводять заключну дезінфекцію та епідеміологічне обстеже­н­ня. У плановому порядку для щепле­н­ня дітей у віці 3, 4 та 18 місяців від народже­н­ня та в на­ступні 6 і 14 р. життя за­стосовують ін­активовану вакцину. За рекомендаціями ВООЗ, після 2-го кварталу 2024 в Україні буде припинено викори­ста­н­ня оральної живої поліомієлітної вакцини, оскільки вона може спричинити випадки вакциноспорідненого П. Важливо охопити щепле­н­ням ін­активованою поліомієлітною вакциною не менше 95 % дітей. Комплексна протиепідемічна та профілактична робота щодо глобальної ліквідації П. триває.

Завантажити статтю