КОБИ́ЗСЬКИЙ Іван Митрофанович (01. 01. 1894, м. Кролевець, нині Сумська обл. — 13. 11. 1930, м. Ліптовський Мікулаш, нині Словач­чина) — педагог. Закінчив Чернігівську духовну семінарію (1911), історико-філологічний факультет Варшавського університету (1915). Під час на­вча­н­ня у журналі «Вера и жизнь» публікував свої враже­н­ня від подорожі до Криму (згодом ви­дані окремою книгою). Після закінче­н­ня Університету вступив до Костянтинівського військового училища в Києві, 1917 закінчив офіцерське піхотне училище в м. Оранієнбаум (нині Ломоносов Ленін­градської обл.). Того ж року вступив до Армії УНР. Згодом через хворобу залишив військову службу. Від 1918 працював учителем української мови в 1-й Чернігівській хлопʼячій гімназії, а також за доруче­н­ням Вчительської спілки очолював шевченківський від­діл Чернігівського музею імені В. Тарнавського. З приходом більшовицьких військ в Україну — знову в Армії УНР, з частинами якої інтернований на території Польщі, де викладав україно­знавство на курсах для полонених українців, у Гімназії імені І. Стешенка, завідував Школою українських пластунів. 1923 після ліквідації таборів інтернованих українців пере­їхав до Праги, очолював хлопʼячий інтернат; згодом — професор і директор Української реформованої реальної гімназії у містечку Ржевниці (по­близу Праги).