ПИКУ́ЛИЧІ — село по­близу м. Пере­мишль (нині Під­карпатського воєводства, Польща), де 1918–21 діяв табір для полонених та інтернованих українських вояків і цивільних. Заснований ав­стрійською владою у роки 1-ї світової війни для утрима­н­ня російських військовополонених. Під час українсько-польської війни 1918–19 у таборі пере­бувало 6–10 тис. полонених вояків УГА та інтерновані з Галичини громадсько-політичні діячі й пред­ставники інтелігенції. Внаслідок антисанітарних умов, голоду, інфекційних хвороб померло близько 2 тис. осіб. Значну під­тримку, зокрема одягом і продуктами, надавала українська громада Пере­мишля через створену Самаритянську допомогу (голова — Р. Гамчикевич). На­прикінці 1920 у табір заселено інтерновані частини Армії УНР: 1-у Запорозьку дивізію, частини Окремої кін­ної та 1-ї Кулеметної дивізій (загалом 3,1 тис. вояків). Комен­дантом табору при­значено генерал-хорунжого Г. Базильського. У таборі було налагоджено культурно-освітнє життя, діяли загальноосвітні курси, стрілецький хор полку Чорних Запорожців, театр (керівник — М. Аркас), виходили часописи «Запорожець», «Аванс». У березні 1921 українські формува­н­ня пере­ведено до табору у Вадовицях. 1924 упорядковано Пикулицький військовий цвинтар (знищений після 2-ї світової війни, від­новлений 1989), споруджено памʼятник за проєктом О. Кульчицької.