Пикуличі

Визначення і загальна характеристика

ПИКУ́ЛИЧІ  — село поблизу м. Перемишль (нині Підкарпатського воєводства, Польща), де 1918–21 діяв табір для полонених та інтернованих українських вояків і цивільних. Заснований австрійською владою у роки 1-ї світової війни для утримання російських військовополонених. Під час українсько-польської війни 1918–19 у таборі перебувало 6–10 тис. полонених вояків УГА та інтерновані з Галичини громадсько-політичні діячі й представники інтелігенції. Внаслідок антисанітарних умов, голоду, інфекційних хвороб померло близько 2 тис. осіб. Значну підтримку, зокрема одягом і продуктами, надавала українська громада Перемишля через створену Самаритянську допомогу (голова — Р. Гамчикевич). Наприкінці 1920 у табір заселено інтерновані частини Армії УНР: 1-у Запорозьку дивізію, частини Окремої кінної та 1-ї Кулеметної дивізій (загалом 3,1 тис. вояків). Комендантом табору призначено генерал-хорунжого Г. Базильського. У таборі було налагоджено культурно-освітнє життя, діяли загальноосвітні курси, стрілецький хор полку Чорних Запорожців, театр (керівник — М. Аркас), виходили часописи «Запорожець», «Аванс». У березні 1921 українські формування переведено до табору у Вадовицях. 1924 упорядковано Пикулицький військовий цвинтар (знищений після 2-ї світової війни, відновлений 1989), споруджено пам’ятник за проєктом О. Кульчицької.

Завантажити статтю