Сціборський Микола Орестович
СЦІБО́РСЬКИЙ Микола Орестович (псевдо: Рокош, Житомирський, Органський, Луцький, Юрій; 28. 03. 1898, Житомир — 30. 08. 1942, там само) — військовий і політичний діяч, публіцист, теоретик українського націоналізму. Підполковник Армії УНР (1924). Від 1909 навчався у 1-й Житомирській чоловічій гімназії. Під час 1-ї світової війни мобілізований на військову службу (1915), закінчив школу прапорщиків (1916). Був отруєний газами та двічі поранений, унаслідок чого визнаний інвалідом із втратою 50 % працездатності. Після Лютневої революції 1917 перейшов на службу до військ, підпорядкованих Генеральному секретаріату військових справ УЦР. Отримав посаду при Військовому міністрі УНР О. Жуковському, часто виконував обов’язки вартового старшини на засіданнях уряду В. Голубовича. Після падіння УНР підтримав прихід до влади гетьмана П. Скоропадського, призначений повітовим комендатом у м. Козелець (нині с-ще Чернігівського р-ну Чернігівської обл.). За часів Директорії служив ад’ютантом командира 1-го кінного Лубенського полку імені М. Залізняка 1-ї бригади Окремої кінної дивізії Армії УНР. 21 листопада 1920 інтернований на території Польщі, мешкав у таборі в Каліші. 1924 закінчив річні курси Академії Генштабу Армії УНР і був зарахований до Генштабу, в тому ж році вийшов у відставку. 1929 здобув фах інженера-економіста в Українській господарській академії в Подєбрадах (Чехо-Словаччина). Один із засновників і провідник Леґії українських націоналістів (1925–29). Заступник Голови Проводу українських націоналістів (1929), його організаційний і пропагандивний референт. Голова 1-го Конгресу українських націоналістів (1929). Організатор інформаційної пресової служби ОУН, засновник друкованого органу Проводу ОУН — «Розбудова нації» (1928–34), співробітник націоналістичних часописів «Державна нація», «Сурма», «Українське слово» та ін. Один із творців теорії солідаризму і корпоративного державного устрою, автор проєкту Конституції Української Держави, який опрацював на замовлення А. Мельника. Автор низки праць із теорії і практики державотворення та українського націоналізму: «ОУН і селянство» (1933), «Націократія» (1935), «Україна і національна політика Совітів» (1938), «Сталінізм» (1938; 1941; 1947), «Земельне питання» (1939) та ін. На еміграції проживав у Парижі, від 1938 — у Відні, згодом — у Кракові, де 1939–40 знаходився один із керівних центрів ОУН. Під час розколу ОУН підтримав А. Мельника. Після нападу Німеччини на СРСР 1941 виїхав до Києва у складі «Північної» Похідної групи ОУН(м). Загинув у Житомирі разом із О. Сеником за нез’ясованих обставин. Був похований на подвір’ї Свято-Преображенського собору. За радянських часів могилу зруйновано, нині на її місці встановлено пам’ятний знак і меморіальну дошку. Ім’ям С. названо вулицю в рідному місті.
Рекомендована література
- Артюшенко Ю. Легія Українських Націоналістів // Євген Коновалець та його доба. Мюнхен, 1974;
- Книш З. Теоретичний промінь надії // Становлення ОУН. К., 1994;
- Червак Б. Державницький чин Миколи Сціборського. К., 1996;
- Коваль Р. Микола Сціборський // Багряні жнива Української революції. К., 2006;
- Лозова О. П. Військовий досвід Миколи Сціборського та його концепція оборони держави // Вісн. Нац. ун-ту «Львів. політехніка». Сер. Держава та армія. 2008. № 612;
- Панченко В. Економічна стратегія ОУН 1920–1950-х рр.: розробка та реалізація. К., 2011.
Завантажити статтю
Людина 
