СЦІБО́РСЬКИЙ Микола Орестович (псевдо: Рокош, Житомирський, Органський, Луцький, Юрій; 28. 03. 1898, Житомир — 30. 08. 1942, там само) — військовий і політичний діяч, публіцист, теоретик українського націоналізму. Під­полковник Армії УНР (1924). Від 1909 на­вчався у 1-й Житомирській чоловічій гімназії. Під час 1-ї світової війни мобілізований на військову службу (1915), закінчив школу прапорщиків (1916). Був отруєний газами та двічі поранений, унаслідок чого ви­знаний інвалідом із втратою 50 % праце­здатності. Після Лютневої революції 1917 пере­йшов на службу до військ, під­порядкованих Генеральному секретаріату військових справ УЦР. Отримав посаду при Військовому міністрі УНР О. Жуковському, часто виконував обовʼязки вартового старшини на засі­да­н­нях уряду В. Голубовича. Після паді­н­ня УНР під­тримав прихід до влади геть­мана П. Скоропадського, при­значений повітовим комендатом у м. Козелець (нині с-ще Чернігівського р-ну Чернігівської обл.). За часів Директорії служив адʼютантом командира 1-го кін­ного Лубенського полку імені М. Залізняка 1-ї бригади Окремої кін­ної дивізії Армії УНР. 21 листопада 1920 інтернований на території Польщі, мешкав у таборі в Каліші. 1924 закінчив річні курси Академії Ген­штабу Армії УНР і був зарахований до Ген­штабу, в тому ж році ви­йшов у від­ставку. 1929 здобув фах інженера-економіста в Українській господарській академії в Подєбрадах (Чехо-Словач­чина). Один із засновників і провід­ник Леґії українських націоналістів (1925–29). За­ступник Голови Проводу українських націоналістів (1929), його організаційний і пропагандивний референт. Голова 1-го Кон­гресу українських націоналістів (1929). Організатор інформаційної пресової служби ОУН, засновник друкованого органу Проводу ОУН — «Роз­будова нації» (1928–34), спів­робітник націоналістичних часописів «Державна нація», «Сурма», «Українське слово» та ін. Один із творців теорії солідаризму і корпоративного державного устрою, автор проєкту Кон­ституції Української Держави, який опрацював на замовле­н­ня А. Мельника. Автор низки праць із теорії і практики державотворе­н­ня та українського націоналізму: «ОУН і селянство» (1933), «Націократія» (1935), «Україна і національна політика Совітів» (1938), «Сталінізм» (1938; 1941; 1947), «Земельне пита­н­ня» (1939) та ін. На еміграції проживав у Парижі, від 1938 — у Відні, згодом — у Кракові, де 1939–40 знаходився один із керівних центрів ОУН. Під час роз­колу ОУН під­тримав А. Мельника. Після нападу Німеч­чини на СРСР 1941 ви­їхав до Києва у складі «Пів­нічної» Похідної групи ОУН(м). Загинув у Житомирі разом із О. Сеником за незʼясованих об­ставин. Був похований на по­двірʼї Свято-Преображенського собору. За радянських часів могилу зруйновано, нині на її місці встановлено памʼятний знак і меморіальну дошку. Імʼям С. на­звано вулицю в рідному місті.