СТАСЮ́К Ігор Васильович (23. 09. 1938, м. Бережани, нині Тернопільського р-ну Тернопільської обл. — 16. 09. 2019, Львів) — фізик. Чоловік Т. Крушельницької. Доктор фізико-математичних наук (1986), професор (1987), член-кореспондент НАНУ (1995). Дійсний член НТШ (1995). Премiя iмені О. Давидова НАНУ (2014). Орден «За заслуги» 3-го (2009) та 2-го (2018) ступенів. Закінчив Львівський університет (1959), де 1962–78 й працював. 1978–83 — в Ін­ституті прикладних про­блем механіки і математики АН УРСР (Львів); 1983–90 — у Львівському від­ділен­ні статистичної фізики Ін­ституту теоретичної фізики АН УРСР: від 1986 — завідувач вiд­дiлу квантової статистики; 1990–2016 — завідувач, 2016–19 — головний науковий спів­робітник вiд­дiлу квантової статистики, водночас 1990–2006 — за­ступник директора з наукової роботи Ін­ституту фізики конденсованих систем НАНУ (Львів); за сумісництвом 1996–2010 — професор кафедри теоретичної фiзики Львiвського університету. Вiце-президент Українського фiзичного товариства (2002–13). Науковi дослiдже­н­ня стосуються статистичної теорiї конденсованих систем i теорiї твердого тiла. Роз­винув математичнi методи в теорiї систем фермi- i бозе-частинок iз сильними коротк­осяжними взаємодiями; описав низку фiзичних явищ у кри­сталiчних сполуках iз сильно­скорельованими електронами та у квантових ґраткових бозе- та бозе-фермi системах, ви­вчив фазовi пере­ходи i явища бiстабiльностi в локально-ангармонiчних кри­сталах; роз­робив мiкро­скопiчнi моделi сегнето­електрикiв iз складною структурою водневих звʼязкiв, описав їх динамiчнi та термодинамiчнi властивостi, а також за­пропонував мiкро­скопiчну теорiю iндукованих зовнiшнiми полями оптичних i деформацiйних ефектiв у сегнето­електриках i ян-тел­лерiвських кри­сталах; роз­винув теорiю протон­ного та iон­ного пере­носу в суперiон­них системах iз водневими звʼязками.