Чирський Микола
ЧИ́РСЬКИЙ Микола (псевдоніми і криптоніми: Микола Подоляк, М. Бурлака, Кольченко, Ларіон Ліра, Микола Собачкин, М. Юрич, Подолянин; М. Ч., М. Ч-й та ін.; 05. 02. 1903, м. Кам’янець-Подільський, нині Хмельницької обл. — 26. 02. 1942, там само) — поет, драматург, фейлетоніст, pедактоp, громадсько-політичний діяч. Навчався в гімназії, однак через наступ денікінських військ не закінчив її. Після закінчення юнацької школи в званні старшини восени 1920 у лавах Армії УНР перейшов через р. Збруч і був інтернований у Каліші (Польща). Вихід із рідного міста та похід проти ворога згодом стали провідною темою його творчості. Дебютував добіркою віршів та нарисом «Вічне коло» під псевдонімом Микола Подоляк у каліському літературному місячнику «Веселка» (1922, ч. 4). Із Каліша за сприяння брата Олександра наприкінці 1922 перебрався в м. Подєбради (Чехо-Словаччина), де поринув у культурне, зокрема театральне, життя української громади: танцюрист, перший амант, комік, резонер тощо. Тут остаточно сформувався його світогляд, і він став захисником українських національних ідей, поглядів, здобутків. Тісно співпрацював зі студентською періодикою: 1924–25 у літографованому щомісячнику «Наша громада» студентів Української господарської академії вмістив кілька фейлетонів та імпресіоністичні нариси «Бризки життя»; активно друкував у гумористичному часописі «Подєбрадка» (за твердженням М. Куренівця, багато текстів без зазначення автора належать Ч.). Однак давалася взнаки хвороба легенів (сухоти), тривалий період він перебував у санаторіях. Наприкінці 1926 залишив Подєбради і вирушив у мандрівку Східною Словаччиною, де познайомився із президентом Словенської Матиці Ш. Крчмерим і редакцією «Народніх новін» (опублікував 1928 у ньому під власним прізвищем два фейлетони — «Про героїв нашої доби» та без заголовку). Влітку 1928 на запрошення режисера Ф. Базилевича прибув до Ужгорода, працював до вересня 1929 балетмейстером, але через брак коштів у театрі переїхав у Прагу. З віршами виступав (від 1926) на сторінках часописів «Наша бесіда», «Літературно-науковий вістник», «Студентський вістник», «Літературний листок» (щомісячний додаток тижневика «Свобода»), «Самостійна думка», «Пробоєм», «Напередодні» та ін. 1941 у Празі вийшла друком єдина збірка його поезій «Емаль». Писав також драматичні та прозові твори. У чернівецькій «Самостійній думці» від січня до серпня 1936 публікували його драму «Отамана пісня», що згодом вийшла в Чернівцях окремим виданням. Під псевдонімом Кольченко в цьому ж часописі у січні–лютому 1937 почали публікувати іншу драму «Андрій Карабут» (не була повністю видрукувана через припинення виходу журналу; цього ж року драма вийшла в Чернівцях окремим виданням). Уривок з його драми «П’яний рейд» під назвою «На кордоні» з’явився у львівському двотижневику «Напередодні» (1937, 3, 4, 15 та 30 листоп.; окреме видання п’єси «П’яний рейд» — Львів, 1938). Серед відомих прозових творів — оповідання «Надзвичайний кінець Грицька Сиром’яжного» («Пробоєм», 1940, ч. 1) та гумористична новела «Сила пера» («Наступ», 1941, 31 травня; під псевдонімом Микола Собачкин). Улітку і восени 1929 редагував «Літературний листок» (однак на виданні цього не зазначено; вийшли лише 3 числа; у вступному слові «Заклик до молоді» за підписом М. Ч. визначено мету додатка, автор дотримувався думки, що молодих закарпатських письменників потрібно заохотити «змагатися зрівнятися із своїми братами над Дністром і Дніпром, спричиняючись до загального розвою української літератури»). У «Літературному листку» виступав із поезіями, критичними статтями, рецензіями. Так, у рецензії на книгу «Избранные стихотворенія» А. Карабелеша детально проаналізував псевдоросійську мову віршів автора. Цікавою є його стаття «Декілька слів про сучасних поетів на Підкарпаттю» (ч. 3), присвячена переважно розгляду творчості талановитого гумориста Марка Бараболі, якого Ч. фактично «відкрив» читачеві. Декілька публікацій за підписом М. Ч. вмістив і на сторінках «Свободи» (1929). Так, у ч. 1/2 надруковано гостру статтю «Само собою розумѣется», в якій він висміював мову «Русского вѣстника», у ч. 27 у статті «Блаженнѣ духом...» знову критикував часопис (непокоїв його друк низькопробних творів, що компрометувало культурний рух Підкарпатської Русі). На Закарпатті співпрацював також з ілюстрованим місячником для молоді «Пчолка». Так, у ч. 6 (1932) часопису вміщено статтю Ч. «Ще з литературного фронту», в якій змальовано безрадісну картину літературного життя як на Підкарпатті, так і у Великій Україні. Цікава і його замітка «Замѣсть рецензіѣ» (1932, ч. 10), в якій проаналізовано недоладний гумористичний журнал москвофільського напряму «Ку-ку», що почав виходити в Мукачевому. Статті, фейлетони та рецензії друкував у багатьох західноукраїнських та емігрантських періодичних виданнях. У вже згаданій чернівецькій «Самостійній думці» опублікував під криптонімом М. Ч. подорожній нарис «Закарпаття в очах мандрівника» (1935, кн. 5/6, 7/8), а під псевдонімом Подолянин — рецензію на збірку поезій «Сонце й блакить» Зореслава (1936, кн. 3/4/5). У 1941 в журналі «Пробоєм» виступив із рецензіями на драму «Мина Мазайло» М. Куліша та віршовану драматичну поему «Вічний корабель» Л. Мосендза, у празькому тижневику «Наступ» — із великою статтею «До репрізи “Ой не ходи Грицю” М. Старицького» і рецензією «З приводу вистави “Мина Мазайло”» (поставлена Ю.-А. Шерегієм у Празі). У публіцистичній творчості Ч. вдало використовував жанр листів-посланій. У Празі брав активну участь у розбудові «Сталого театру», був його драматургом, писав рецензії і дбав про розширення репертуару (театр ставив і його п’єсу «Місяць і зорі, або Лев з Абисінії»). Окремої уваги заслуговує культурна діяльність Ч. у добу Карпатської України. Разом з однодумцями організував театр малої форми «Летюча Естрада», який мав за мету реагувати на актуальні питання сьогодення, нести українське слово і мистецтво в найвіддаленіші та найнедоступніші закутини Карпатської України, посилюючи національний дух населення. Для театру написав одноактівку — гротеск «Тринадцятий кілометр». Друкувався в літературному місячнику «Говерля» (1939, ч. 1; вмістив тут статтю «Над свіжою могилою полковника М. М. Аркаса. Кілька згадок»). Під час угорської окупації Карпатської України Ч. був заарештований, перебував у тячівській в’язниці та концтаборах у Кривій на Закарпатті та Варю-Лопоші в Угорщині. Про цей період розповів у спогадах, вміщених у збірнику «Карпатська Україна в боротьбі» (Відень, 1939). Навесні 1941 за дорученням Українського центрального комітету (УЦК) їздив до Кракова для організації постійного українського театру, був прийнятий до УЦК як театральний референт. У Кам’янці-Подільському брав участь в організації місцевого театру імені Т. Шевченка, став його мистецьким консультантом.
Рекомендована література
- Николишин С. Поет повороту — Микола Чирський // Пробоєм. 1942. Ч. 4;
- Куренівець М. [Мухин М.] Розвіяне листя (Спроба бібліографії М. Чирського) // Там само. Ч. 6, 7/8;
- Лащенко О. Зі щитом: Поворот Миколи Чирського додому // На зов Києва. К., 1993;
- ; Руснак І.<i> Є</i>. Микола Чирський: Сильвета про творче горіння на бойовій стійці. К., 2025.
Завантажити статтю
Людина 
