Чирський Микола

ЧИ́РСЬКИЙ Микола (псевдоніми і криптоніми: Микола Подоляк, М. Бурлака, Кольченко, Ларіон Ліра, Микола Собачкин, М. Юрич, Подолянин; М. Ч., М. Ч-й та ін.; 05. 02. 1903, м. Камʼянець-Подільський, нині Хмельницької обл. — 26. 02. 1942, там само) — поет, драматург, фейлетоніст, pедактоp, громадсько-політичний діяч. На­вчався в гімназії, однак через на­ступ денікінських військ не закінчив її. Після закінче­н­ня юнацької школи в зван­ні старшини восени 1920 у лавах Армії УНР пере­йшов через р. Збруч і був інтернований у Каліші (Польща). Вихід із рідного міста та похід проти ворога згодом стали провід­ною темою його творчості. Дебютував добіркою віршів та нарисом «Вічне коло» під псевдонімом Микола Подоляк у каліському літературному місячнику «Веселка» (1922, ч. 4). Із Каліша за сприя­н­ня брата Олександра на­прикінці 1922 пере­брався в м. Подєбради (Чехо-Словач­чина), де поринув у культурне, зокрема театральне, життя української громади: танцюрист, перший амант, комік, резонер тощо. Тут остаточно сформувався його світо­гляд, і він став захисником українських національних ідей, по­глядів, здобутків. Тісно спів­працював зі студентською періодикою: 1924—25 у літо­графованому щомісячнику «Наша громада» студентів Української господарської академії вмістив кілька фейлетонів та ім­пресіоністичні нариси «Бризки життя»; активно друкував у гумористичному часописі «Подєбрадка» (за твердже­н­ням М. Куренівця, багато текс­тів без за­значе­н­ня автора належать Ч.). Однак давалася взнаки хвороба легенів (сухоти), тривалий період він пере­бував у санаторіях. На­прикінці 1926 залишив Подєбради і вирушив у мандрівку Східною Словач­чиною, де по­зна­йомився із президентом Словенської Матиці Ш. Крчмерим і редакцією «Народніх новін» (опублікував 1928 у ньому під власним прі­звищем два фейлетони — «Про героїв нашої доби» та без заголовку). Влітку 1928 на за­проше­н­ня режисера Ф. Базилевича прибув до Ужгорода, працював до вересня 1929 балет­мейстером, але через брак коштів у театрі пере­їхав у Прагу. З віршами ви­ступав (від 1926) на сторінках часописів «Наша бесіда», «Літературно-науковий вістник», «Студентський вістник», «Літературний листок» (щомісячний додаток тижневика «Свобода»), «Само­стійна думка», «Пробоєм», «Напередодні» та ін. 1941 у Празі ви­йшла друком єдина збірка його поезій «Емаль». Писав також драматичні та прозові твори. У чернівецькій «Само­стійній думці» від січня до серпня 1936 публікували його драму «Отамана пісня», що згодом ви­йшла в Чернівцях окремим ви­да­н­ням. Під псевдонімом Кольченко в цьому ж часописі у січні—лютому 1937 почали публікувати іншу драму «Андрій Карабут» (не була повністю ви­друкувана через припине­н­ня виходу журналу; цього ж року драма ви­йшла в Чернівцях окремим ви­да­н­ням). Уривок з його драми «Пʼяний рейд» під на­звою «На кордоні» зʼявився у львівському двотижневику «Напередодні» (1937, 3, 4, 15 та 30 листоп.; окреме ви­да­н­ня пʼєси «Пʼяний рейд» — Львів, 1938). Серед ві­домих прозових творів — оповіда­н­ня «Над­звичайний кінець Грицька Сиромʼяжного» («Пробоєм», 1940, ч. 1) та гумористична новела «Сила пера» («На­ступ», 1941, 31 травня; під псевдонімом Микола Собачкин). Улітку і восени 1929 редагував «Літературний листок» (однак на ви­дан­ні цього не за­значено; ви­йшли лише 3 числа; у вступному слові «Заклик до молоді» за під­писом М. Ч. ви­значено мету додатка, автор дотримувався думки, що молодих закарпатських письмен­ників потрібно заохотити «змагатися зрівнятися із своїми братами над Дні­стром і Дні­пром, спричиняючись до загального роз­вою української літератури»). У «Літературному листку» ви­ступав із поезіями, критичними ста­т­тями, рецензіями. Так, у рецензії на книгу «Из­бран­ные стихотворенія» А. Карабелеша детально про­аналізував псевдоросійську мову віршів автора. Цікавою є його ста­т­тя «Декілька слів про сучасних поетів на Під­карпа­т­тю» (ч. 3), присвячена пере­важно роз­гляду творчості талановитого гумориста Марка Бараболі, якого Ч. фактично «від­крив» читачеві. Декілька публікацій за під­писом М. Ч. вмістив і на сторінках «Свободи» (1929). Так, у ч. 1/2 на­друковано гостру ста­т­тю «Само собою ро­зумѣется», в якій він висміював мову «Рус­ского вѣстника», у ч. 27 у стат­ті «Блажен­нѣ духом...» знову критикував часопис (непокоїв його друк низько­пробних творів, що ком­прометувало культурний рух Під­карпатської Русі). На Закарпат­ті спів­працював також з ілюстрованим місячником для молоді «Пчолка». Так, у ч. 6 (1932) часопису вміщено ста­т­тю Ч. «Ще з литературного фронту», в якій змальовано без­радісну картину літературного життя як на Під­карпат­ті, так і у Великій Україні. Цікава і його замітка «Замѣсть рецензіѣ» (1932, ч. 10), в якій про­аналізовано недоладний гумористичний журнал москвофільського напряму «Ку-ку», що почав виходити в Мукачевому. Стат­ті, фейлетони та рецензії друкував у багатьох західноукраїнських та емі­грантських періодичних ви­да­н­нях. У вже зга­даній чернівецькій «Само­стійній думці» опублікував під криптонімом М. Ч. подорожній нарис «Закарпа­т­тя в очах мандрівника» (1935, кн. 5/6, 7/8), а під псевдонімом Подолянин — рецензію на збірку поезій «Сонце й блакить» Зореслава (1936, кн. 3/4/5). У 1941 в журналі «Пробоєм» ви­ступив із рецензіями на драму «Мина Мазайло» М. Куліша та віршовану драматичну поему «Вічний корабель» Л. Мосендза, у празькому тижневику «На­ступ» — із великою стат­тею «До ре­прізи “Ой не ходи Грицю” М. Старицького» і рецензією «З приводу ви­стави “Мина Мазайло”» (по­ставлена Ю.-А. Шерегієм у Празі). У публіцистичній творчості Ч. вдало використовував жанр листів-посланій. У Празі брав активну участь у роз­будові «Сталого театру», був його драматургом, писав рецензії і дбав про роз­шире­н­ня репертуару (театр ставив і його пʼєсу «Місяць і зорі, або Лев з Абисінії»). Окремої уваги заслуговує культурна діяльність Ч. у добу Карпатської України. Разом з однодумцями організував театр малої форми «Летюча Естрада», який мав за мету реагувати на актуальні пита­н­ня сьогоде­н­ня, нести українське слово і мистецтво в найвід­даленіші та найнедо­ступніші закутини Карпатської України, посилюючи національний дух населе­н­ня. Для театру написав одноактівку — гротеск «Тринадцятий кілометр». Друкувався в літературному місячнику «Говерля» (1939, ч. 1; вмістив тут ста­т­тю «Над свіжою могилою полковника М. М. Аркаса. Кілька згадок»). Під час угорської окупації Карпатської України Ч. був заарештований, пере­бував у тячівській вʼязниці та концтаборах у Кривій на Закарпат­ті та Варю-Лопоші в Угорщині. Про цей період роз­повів у спогадах, вміщених у збірнику «Карпатська Україна в боротьбі» (Ві­день, 1939). Навесні 1941 за доруче­н­ням Українського центрального комітету (УЦК) їздив до Кракова для організації по­стійного українського театру, був прийнятий до УЦК як театральний референт. У Камʼянці-Подільському брав участь в організації місцевого театру імені Т. Шевченка, став його мистецьким консультантом.