Пшепюрський Андрій Антонович
ПШЕПЮ́РСЬКИЙ Андрій Антонович (10. 12. 1874, м. Яворів, нині Львівської обл. — 03. 10. 1945, с. Старява, нині Яворівського р-ну) — церковний і громадський діяч. Закінчив гімназію у м. Перемишль (нині Польща, 1897), навчався на богословському факультеті Львівського університету і в духовних семінаріях УГКЦ у Львові (1897–1901) та Перемишлі (1901). У 1901 єпископом К. Чеховичом рукопокладений на священника. Відтоді душпастирював, зокрема у с. Боляновичі (1901–03), Верхрата (1903–05); від 1905 — парох с. Тернавка (нині усі — Підкарпатського воєводства, Польща). У цьому селі, розташованому як своєрідний український анклав у оточенні польських сіл, П. заснував читальню товариства «Просвіта», гурток товариства «Сільський господар», подбав про відкриття української школи. На початку 1-ї світової війни за доносом поляків із сусіднього с. Гусів був заарештований угорським військовим підрозділом за звинуваченням у шпигунстві на користь Росії, але від смертного вироку його захистив повітовий староста. Благословив сотні УСС В. Дідушка й О. Семенюка на перші бої в Карпатах 27–28 вересня 1914. У грудні 1914 став польовим духівником (у званні капітана) Легіону УСС, з якими пройшов увесь фронтовий шлях у період 1-ї світової війни, відслужив кілька панахид під час поховань на г. Маківка. У середині 1918 у зв’язку із хворобою отримав відпустку, зарахований до капеланів у резерві, мешкав у Тернавці. Оскільки після розпаду Австро-Угорської імперії ця місцевість перейшла під владу Польщі, не зміг ні повернутися до УСС, ні вступити до УГА. 1920 допомагав інтернованим польською владою в таборі Ланцут воякам УГА та Армії УНР. 1921 відновив у Тернавці читальню товариства «Просвіта» й гурток «Сільський господар», заснував «Апостольство молитви», бібліотеку, церковний хор, церковну крамницю, громадську касу, звів парафіяльний будинок. 1925 переїхав на парафію с. Старява, де розгорнув активну душпастирську та громадську діяльність: збудував 1930 муровану церкву Воздвиження Чесного Хреста (за проєктом архітектора Є. Нагірного) і парафіяльний будинок, заснував читальню товариства «Просвіта», кооператив «Вперед», товариство «Луг». Працював в українських повітових установах і товариствах м. Мостиська (нині Яворівського р-ну). Єпископ Й. Коциловський іменував П. радником консисторії у Перемишлі. 1939–41 його неодноразово викликали на допити в НКВС. Переживання, пов’язані з курсом радянської влади на ліквідацію УГКЦ 1945 та родинною трагедією (сина Богдана-Івана вбили 1941 співробітники органів НКВС у львівській в’язниці «Бригідки»), підірвали його здоров’я. На церкві у с. Старява встановлено меморіальну дошку П., його ім’ям названо вулицю в Яворові.
Рекомендована література
- Лебедович І. Полеві духовники Української Галицької Армії: У 45-річчя участи у Визвольних змаганнях (Матеріяли до історії). Вінніпег, 1963;
- Шах С. Де срібнолентий Сян пливе: Істор. нарис укр. держ. гімназії в Перемишлі. Брюссель, 1977;
- Ярославщина і Засяння. 1031–1947: Істор.-мемуар. зб. Нью-Йорк; Париж; Сидней; Торонто, 1986;
- Прах В. Духовенство Перемиської єпархії та Апостольської адміністрації Лемківщини: У 2 т. Л., 2015.
Завантажити статтю
Людина 
