Паволоч

Визначення і загальна характеристика

ПА́ВОЛОЧ — село Житомирського (до липня 2020 — Попільнянського) ра­йону Житомирської області. У червні 2020 Паволоцьку сільську раду (з с. Соколів Брід) зараховано до Попільнянської селищної громади. П. знаходиться у місці впаді­н­ня р. Паволочка в Роставицю (притока Росі, басейн Дніпра), за 112 км від Києва, 93 км від Житомира та 13 км від с-ща Попільня. Площа 10,8 км². За пере­писом населе­н­ня 2001, проживали 1437 осіб; станом на 2024 — 1279 осіб; пере­важно українці.

В околицях П. і с. Соколів Брід обстежено 53 памʼятки археології місцевого значе­н­ня (поселе­н­ня палеоліту, неоліту, бронзи та інших часів і 2 стоянки палеоліту). Тут провадили дослідже­н­ня археологи В. Гончаров (1946), М. Макаревич (1947), М. Кучера (1988), Т. Бітковська (1994). Є 2 версії щодо походже­н­ня назви: від слова «паволока» — дорога тканина, яку тут візантійські купці продавали біля при­стані; від слова «волока» — земельна ділянка, «неза­йманщина». П. вперше згадується у писемних джерелах 1503. На початку 16 ст. вона належала козацькому ватажку О. Дашкевичу, від 1620 — київському воєводі Т. Замойському, від початку 18 ст. — князю Ю. Любомирському. П. має тривалу козацьку історію. З 3-х боків її оточували судноплавна Ро­ставиця та Паволочка, з 4-го боку був вал з частоколом і ровом. Залишки козацьких укріплень тут залишалися до 1870-х рр. Після Люблінської унії 1569 навколишні землі від Великого князівства Литовського ві­ді­йшли до Польщі. 1589 П. на­дано Маґдебурзьке право (від­тоді до середини 17 ст. та від початку 18 ст. до середини 1920-х рр. — м-ко, від середини 17 до початку 18 ст. — місто). Жителі брали участь у козацько-селянських пов­ста­н­нях 1591—93 під проводом К. Косинського, 1594—96 під керівництвом С. Наливайка. Спочатку П. від­носилася як сотен­не м-ко (99 козаків-паволочан і 21 карабчиївця) до Білоцерківського полку. У травні 1648 паволоцький війт І. Куцевич-Миньківський під­няв жителів П., Котельні (нині с. Стара Котельня), Кіловки (нині с. Миролюбівка), Лісівців (нині с. Великі Лісівці; усі — нині Житомирського р-ну) й інших навколишніх поселень на пов­ста­н­ня проти польської влади та долучив їх до Визвольної війни під проводом Б. Хмельницького. У червні—липні 1648 сформовано Паволоцький полк, який існував до серпня 1649, від 1651 до 1670-х рр. та від початку 1700-х рр. до 1714. Його козаки брали участь у Берестецькій (1651), Конотопській (1659) та інших битвах. У різний час до нього належали Антонівська, Борщагівська, Брусилівська, Вільнянська, Водотиївська, Войташівська, Дзюньківська, Дідівщинська, Животівська, Івничанська, Карабчиївська, Коростишівська, Кошівська, Погребищенська, Пʼятигірська, Рожівська, Ружинська, Тетіївська, Торчицька, Ходорківська сотні. З П. повʼязані імена козацьких ватажків А. Хмелецького, О. Кривоносенка, С. Хмелецького, М. Сулитича, Г. Зубченка, М. Богаченка, І. Богуна, І. Поповича (був страчений у центрі м-ка за наказом І. Тетері, 2008—11 насипано курган памʼяті та встановлено козацький камін­ний хрест і плиту з написом-посвятою), В. Петровського, П. Яненка-Хмельницького, Я. Грицини, С. Бутенка, Г. Гамалії, А. Дорошенка, Я. Гамалії, К. Мигалевського, П. Низько­гляда. Ві­домо, що тут побував не менше 7-ми разів Б. Хмельницький (найтриваліше — від 8 липня до 19 серпня 1651; збереглася низка універсалів і листів, під­писаних ним у П.; 2008 від­новлено криницю, з якої, за пере­казами, він пив воду, 2009 встановлено памʼятний знак). У середині 17 ст. були 754 двори (майже стільки, як і в Житомирі). За Андрусівським пере­мирʼям 1667 П. залишилася під владою Польщі. 1702—04 мешканці при­єд­налися до селянсько-козацького пов­ста­н­ня під проводом С. Палія. Станом на 1741 були Покровська, Михайлівська, Богоявленська та Благовіщенська церкви та костел. По­ступово почала формуватися значна єврейська громада (1683 — 3, 1765 — бл. 100, 1847 — 2113 євреїв). У 18 ст. тут діяли гайдамацькі загони Гриви, Жили, Іваниці, Медведя та Харка. Після 2-го поділу Польщі 1793 — у межах кордонів Російської імперії. 1795—1923 — у складі Сквирського пов.; 1796—1925 — Київської губ. Тривалий час існувала Паволоцька волость. За Всеросійським пере­писом 1897, проживали 8053 особи, з них 3391 єврей. Станом на 1900 було 414 дворів, діяли 2 православні церкви, костел, 5 синагог, 2 парафіяльні школи, вальцевий, 2 водяних, 2 вітряних млини, 5 кузень. Під час воєн­них дій 1918—20 влада неодноразово змінювалася. 1923—30 — у складі Білоцерківської округи; 1932—37 — Київської, від 1937 — Житомирської областей; 1923—2020 — Попільнянського, від 2020 — Житомирського р-нів. Станом на 1923 до Паволоцької сільської ради належали м-ко П. (7880 осіб), с. Ксьондзівка (354 особи) та х. Чубайка. Від середини 1920-х рр. — село. У лютому 1926 з містечкової частини П. утворено єврейську національну раду (ліквідовано 1948). У червні 1930 з окремих частин П. — Заріч­чя, Бес­сарабія та Ксьондзівка — сформовано Паволоцько-Зарічанську сільську раду, яку 1954 при­єд­нано до Паволоцької сільської ради. Водночас 1925—54 окремо існувала Соколово-Брідська сільська рада (1925—35 — у складі Сквирського р-ну). Під час голодомору 1932—33 смертність у П. була найвищою на Попільнянщині (вдалося встановити імена 1300 жертв, освячено памʼятний хрест). Багато мешканців за­знали сталінських ре­пресій. 1939 у П. проживали 630 євреїв (11 % від загальної кількості населе­н­ня). У довоєн­ний час, окрім колго­спів, працювали галантерейна, швейна, ґудзикова фабрики, держмлин з олійницею. 80 односільчан загинули під час радянсько-фінської війни. Від 14 липня 1941 до грудня 1943 — під німецькою окупацією. Німецькою владою тут роз­стріляно сотні євреїв з П. та навколишніх сіл, зокрема й з Романівки. У Соколовому Броді живцем було спалено 450 жителів. У листопаді 1943 під час бою по­близу П. від­значився Герой Радянського Союзу А. Ковальов, а у грудні 1943 загинув Герой Радянського Союзу М. Москальчук.

Нині у П. — загальноосвітня школа-ліцей; філії Центру культури і до­зві­л­ля та централізованої бібліотечної системи Попільнянської селищної ради; лікарська амбулаторія. Діють 2 православні громади. Збереглися синагога (1861; від 1993 діє Паволоцький народний історико-крає­знавчий музей) і водяний млин (1863). Серед видатних уродженців — фахівець у галузі харчових технологій О. Гавва, літературо­знавець І. Журавська. Вихідцями з П. були предки М. Грушевського по материній лінії (Опуцкевичі). На паволоцькому польському кладовищі похований прадід М. Рильського — Раумульд.

Літ.: Похилевичъ Л. Сказанія о населен­ныхъ мѣстностяхъ Кіевской губерніи. К., 1864, Біла Церква, 2005; Піляй Ю. На ешафот першими йшли інтелекти: [голод, ре­пресії в с. Паволоч] // Пере­мога. 2002, 20 груд.; Бленда В. П. Від Ро­ставця до Паволочі // Там само. 2004, 11 трав.; Його ж. Фортеця над Ро­ставицею // Там само. 12 жовт.; Його ж. Паволоч — полковий центр // Там само. 2005, 15, 22, 25 листоп.; Пасічник В. Роз­стріляна Паволоч… Спалений Соколів Брід // Там само. 2006, 26 груд.; Махорін Г. Л., Оленська І. С. Край над Унавою. Ж., 2006; Іващенко О. М. Памʼятки і памʼятні місця історії та культури на Житомирщині (Попільнянський район). Вип. 9. Ж., 2007; Бленда В. П. Паволоч: 500 років в ліку писаного віку. К., 2009; Його ж. Паволоч — ви­східний бо­йовий плацдарм у боротьбі України за національну державу // Наука і су­спільство. 2010. № 1—2; Бленда В. П., Чорноморець В. І. Історія Паволочі: в документах і матеріалах. К.; Дрогобич, 2012; Лутай М. Є. Історія населених пунктів Попільнянського ра­йону Житомирської області. Ж., 2014; Піляй Ю. Страшна сторінка історії Паволочі: [Голодомор] // Пере­мога. 2015, 14 листоп.

В. Г. Зарічний

Фотоілюстрації

×

❮ ❯

Завантажити статтю