Поклади корисних копалин

ПО́КЛАДИ КО́РИСНИХ КОПА́ЛИН Це поняття (англ. — «mineral ore deposit», нім. — «Lager eines nutzbaren Minerals», франц. — «gite minier», іспан. — «criaderos depositos de minerales») є важливою частиною системи знань за спеціальністю «Наука про Землю», що стосується галузей геології та надрокористування, основою пошуків, розвідки і розробки корисних копалин. Його термінологічні ознаки охоплюють геолого-промислову (геолого-економічну) характеристику природних і техногенних утворень надр, що мають (або можуть мати) промислове значення. У законодавстві та науково-методичній літературі поняття «П. к. к.» тісно пов’язане або тотожне терміну «Родовище корисних копалин». Родовища корисних копалин складаються з одного або декількох покладів. Контуром покладу може бути його природна межа або деякий умовний контур, в межах якого корисні копалини задовольняють вимоги параметрів кондицій (критеріїв). Кондиції на мінеральну сировину — сукупність граничних вимог до якості та кількості мінеральної сировини в надрах, гірничо-геологічних умов залягання, гірничотехнічних та інших умов розробки продуктивних покладів, дотримання яких під час підрахунку забезпечує найбільш повний й економічно ефективний видобуток і використання наявних запасів та ресурсів корисних копалин.

Визначення терміну «П. к. к.» вчені трактують по-різному: О. Омельчук, В. Загнітко та М. Курило — це скупчення мінеральної сировини, яке приурочене до певного структурно-геологічного елементу або комбінації таких елементів; В. Білецький і В. Мирний — скупчення корисної копалини в земній корі, чітко відокремлене від навколишніх порід. Також є думка про те, що поклад — скупчення осадових або гірських порід; родовище корисних копалин. Відповідно до нормативного акту «Положення про проєктування гірничодобувних підприємств України та визначення запасів корисних копалин за ступенем підготовленості до видобування» (2004) П. к. к. — скупчення корисних копалин у надрах або на земній поверхні, оконтурені відповідно до вимог кондицій щодо якості, кількості, умов залягання та розробки мінеральної сировини. Найчастіше термін «П. к. к.» застосовують для родовищ твердих корисних копалин, вуглеводнів, поклади яких можна геометризувати в просторі, а для підземних вод практично не застосовують. Стосовно різних корисних копалин термін може мати свої додаткові визначення, наприклад «поклад нафти і газу» — одиничне природне скупчення нафти і газу в надрах.

П. к. к., що виявлені під час геологічного вивчення, і запаси корисних копалин яких оцінені в установленому порядку, ідентифікують як родовища (ділянки родовищ) корисних копалин, що підлягають обліку в державному кадастрі родовищ і проявів корисних копалин. Для визначення доцільності розробки покладів (родовищ) корисних копалин проводять їх геологічне вивчення з геолого-економічною оцінкою, у результаті яких поклад (родовище) геометризують у просторі, визначають кількісні та якісні характеристики корисної копалини, оцінюють існуючі (правові, екологічні, гірничо-технічні, гідрогеологічні тощо) умови і можливість її розробки з сучасним використанням технологій, визначають економічну доцільність такої розробки. Поклад називають промисловим, якщо доведена економічна доцільність його розробки. Введення родовища (покладу) в промислову розробку є важливим етапом реалізації інвестиційного проєкту з розробки родовища.

Існують численні класифікації покладів (родовищ) корисних копалин за різними ознаками (за розмірами запасів, за будовою, за формою залягання (морфологією), генезисом тощо). Згідно з «Інструкцією із застосування Класифікації запасів і ресурсів корисних копалин державного фонду надр до геолого-економічного вивчення ресурсів перспективних ділянок та запасів родовищ нафти і газу» (1998) — 1) родовища (поклади) нафти і газу за величиною запасів поділяють на 7 груп: унікальні (понад 300 млн т нафти; понад 300 млрд м³ газу), крупні (100–300 млн т нафти; 100–300 млрд м³ газу), великі (30–100 млн т нафти; 30–100 млрд м³ газу), середні (10–30 млн т нафти; 10–30 млрд м³ газу), невеликі (5–10 млн т нафти; 5–10 млрд м³ газу), дрібні (1–5 млн т нафти; 1–5 млрд м³ газу), дуже дрібні (до 1 млн т нафти; до 1 млрд м³ газу); 2) за складністю геологічної будови, фазового стану вуглеводнів, умовами залягання і мінливістю властивостей продуктивних пластів виділяються, незалежно від величини запасів родовища, такі поклади або експлуатаційні об’єкти: простої будови, що пов’язані з непорушеними або слабо порушеними структурами, їхні продуктивні пласти містять однофазовий флюїд і характеризуються витриманістю товщин і колекторських властивостей у плані і в розрізі (коефіцієнт піщанистості більше 0,7 і коефіцієнт розчленування менше 2,6); складної будови, що мають одно- або двофазовий флюїд і характеризуються значною мінливістю товщин і колекторських властивостей продуктивних пластів у плані і в розрізі, літологічними заміщеннями колекторів слабопроникними породами або наявністю тектонічних порушень (коефіцієнт піщанистості менше 0,7 і коефіцієнт розчленування більше 2,6); дуже складної будови, для яких характерні як наявність багатофазних флюїдів, літологічні заміщення, тектонічні порушення, так і невитриманість товщин і колекторських властивостей продуктивних пластів.

Форма покладу — одна з головних його ознак. Виділяють такі форми тіл (покладів) корисних копалин: 1) ізометричні — штоки, штокверки, гнізда, кишене- та брунькоподібні тіла; 2) площинні (умовно двовимірні) — пластові тіла, що завжди згідні з нашаруванням порід, та жильні, або січні тіла, які завжди незгідні з ними); 3) трубоподібні (умовно одновимірні) — різноманітні за походженням скупчення мінеральної речовини, що витягнуті лише в одному напрямі, частіше за падінням; їх ще називають трубами, трубками вибуху (газів), трубоподібними тілами з діатремою, тобто з лійкоподібним закінченням у вигляді експлозивної або еруптивної брекчій; 4) негеометризовані, неправильної форми, яку важко описати геометричними засобами — характеризуються умовним та суб’єктивним двобаченням (стосовно них уживають термінологію: від некоректної «неправильні» до примхливої — «полум’яноподібні»; є природним різновидом комбінаторного поєднання згаданих вище простих форм).

Знання умов генезису (походження) покладів корисних копалин має вкрай важливе значення для розуміння процесів їх формування, закономірностей проявів (прогнозування), обрання оптимального напряму пошуків корисних копалин тощо. Умови формування покладів корисних копалин вивчаються такими напрямами досліджень як вуглеутворення, мінералоутворення, рудоутворення, утворення вуглеводнів тощо. Вченням про генезис корисних копалин є металогенія. За генетичною класифікацією родовищ корисних копалин (за В. Смирновим) виокремлюють 3 серії: ендогенна (магматогенна), екзогенна (седиментогенна), метаморфогенна. До ендогенної серії належать групи магматична (класи лікваційний, ранньомагматичний, пізньомагматичний), карбонатитова (магматичний, метасоматичний, комбінований), пегматитова (прості пегматити, перекристалізовані пегматити, метасоматично заміщені пегматити), альбітит-грейзенова (альбітитовий, грейзеновий), скарнова (вапняних скарнів, магнезіальних скарнів, силікатних скарнів), гідротермальна (плутоногенний, вулканогенний, амагматогенний), колчеданна (гідротермально-метасоматичний, гідротермально-осадовий, комбінований); до екзогенної — вивітрювання (залишковий, інфільтраційний), розсипна (елювіальний, делювіальний, пролювіальний, алювіальний, літоральний, гляціальний), осадов (механічний, хімічний, біохімічний, вулканогенний); до метаморфогенної — метаморфізована (регіонально-метаморфізований, контактово-метаморфізований), метаморфічна. Через особливості, що притаманні різним корисним копалинам, для геологічного вивчення П. к. к. застосовують різні методи геологічного вивчення покладів, або їх сукупність (геолого-мінералогічні, геохімічні, геофізичні, гірничо-бурові та ін.). Характеристики покладів є важливими показниками для проєктування системи розробки родовища корисних копалин.

Завантажити статтю