Полове

ПОЛОВЕ́ — село Червоно­градського (до 2020 — Радехівського) ра­йону Львівської області. У червні 2020 Половецьку сільську раду (із с. Йосипівка) зараховано до Радехівської міської громади. П. знаходиться за 85 км від обласного центру, 25 км від м. Червоно­град і 5 км від залізничної ст. Радехів. На пів­нічному заході від села бере початок р. Білий Стік (притока Західного Бугу). Площа 2,051 км². За пере­писом населе­н­ня 2001, проживали 592; нині — 565 осіб; пере­важно українці. На території села та в його околицях зна­йдено артефакти кінця камʼяного — початку бронзового віків, скіфського та давньоруського часів. Вперше згадується в податковому реєстрі Белзьких земель 1455. У 16 ст. П. належало дідичам Лащам, потім — заможним родинам Ланцкоронським, Потоцьким, Коморовським, Мірам, Бадені. У давнину село за­знавало нападів татарських і польських загонів. Жителі брали участь у Визвольній війні під проводом Б. Хмельницького. Після 1-го поділу Польщі 1772 — у складі Австрії (від 1867 — Австро-Угорщина). 1788 мешкали 576, 1832 — 430 осіб. 1854—67, 1912—39 — село Радехівського, 1867—1912 — Камʼянко-Струмилівського повітів. Під час 1-ї світової війни з села мобілізували до ав­стрійської армії 73 особи. 1920—39 — знову у складі Польщі. 1921—39 адміністративно входило до Тернопільського воєводства. Станом на 1 січня 1939 у П. проживали 590 українців-грекокатоликів, 70 українців-католиків, 10 поляків і 10 євреїв, а на х. Тернівка — 10 українців-грекокатоликів, 15 українців-католиків і 135 польських колоністів. У вересні 1939 уві­йшли радянські війська. Від 1939 — село Львівської обл.; 1940—62, 1965—2020 — Радехівського, 1962—65 — Сокальського, від 2020 — Червоно­градського р-нів. Жителі за­знали сталінських ре­пресій. Від червня 1941 до липня 1944 — під німецькою окупацією. Станом на 1946 до Половецької сільської ради належали хутори Йосипівка, Млинівка та Тернівка. До середини 1950-х рр. вели збройну боротьбу загони ОУН—УПА. Мешканці від­стоювали європейські цін­ності під час Помаранчевої революції (2004) та Революції гідності (2013—14), брали участь в антитерористичній операції та операції Обʼ­єд­наних сил на Сході України (2014—22), воювали після початку повномас­штабного вторгне­н­ня військ РФ в Україну (від 24 лютого 2022). Нині працюють ТОВ «Мебель-Сервіс» (виготовляє корпусні та мʼякі меблі), база сільськогосподарської компанії «Контінентал Фармерз Груп». У П. — початкова школа-дитсадок; Народний дім, публічна бібліотека; фельдшерсько-акушерський пункт. Памʼятки національного значе­н­ня: деревʼяні церква Зісла­н­ня Святого Духа (1727, діє УГКЦ) та дзвіниця (1786). Зведені у стилі старословʼянського бароко. Будівля храму тризрубна триверха, при невеликій ширині має значну довжину та висоту. Вівтар гранчастої форми, до нього з обох сторін прибудовані ризниці. Бабинець має від заходу великий рівноширокий присінок на 3 входи, накритий пів­круглим дахом. Навколо церкви збереглося широке опаса­н­ня у ви­гляді арочної галереї. Стіни під опаса­н­ням — від­криті бруси зрубу, над опаса­н­ням вертикально шальовані дошками з лиштвами. Храм завершують 3 світлові восьмерики, накриті банями з ліхтарями і маківками. Велика три­ярусна дзвіниця, накрита наметовим дахом, роз­ташована на захід від храму. 1912 під час від­новле­н­ня роз­писи стін і купола вівтаря виконав М. Сосенко. У 1880-х рр. у церкві Зісла­н­ня Святого Духа служив церковний і громадсько-політичний діяч С. Петрушевич, який доклав багато зусиль для роз­витку місцевої «Просвіти». 1894—1908 у селі учителював педагог, громадський діяч Я. Миколаєвич. Уродженець П. директор історико-крає­знавчого музею «Сокальщина» В. Волошин написав про рідне село книгу «Скрижалі часу» (Сокаль, 2007), що містить унікальні світлини, фрагменти листів із засла­н­ня, з фронту та інші архівні матеріали, що стосуються жителів. Також народився дослідник історії математики і математичної фізики, кандидат фізико-математичних наук В. Сологуб.