Сарма-Соколовський Микола Олександрович

СА́РМА-СОКОЛО́ВСЬКИЙ Микола Олександрович (06(19). 05. 1910, с. Хороше Павло­градського пов. Катеринославської губ., нині Павло­градського р-ну Дні­пропетровської обл. — 09. 08. 2001, м. Новомосковськ Дні­пропетровської обл.) — письмен­ник, кобзар, церковний та громадський діяч. Член НСПУ (1998). Закінчив проф­школу при Миргородському технікумі народно-ужиткового мистецтва (нині Полтавська обл., 1928), де рисунок і живопис опановував у Ф. Красицького й О. Сластьона, Київський художній ін­ститут (1938). Під час на­вча­н­ня у Миргороді грав на бандурі й у складі капели бандуристів ви­ступав у навколишніх селах, поширював українські історичні пісні. На­вчитися грати на бандурі (а також ладнати інструмент) йому допоміг І. Скляр, а зробив віртуозом учень М. Кравченка І. Ярош. Працював художником у Будинку культури в Сімферополі. Від 1940 — у Полтаві, закінчив духовні курси УАПЦ (1941), після яких єпис­коп Мстислав (Скрипник) висвятив його на диякона, а за кілька місяців єпис­копом Сильвестром (Гаєвським) був рукопокладений у сан священ­ника. Тоді ж дебютував добіркою віршів у газеті «Комсомолець Полтавщини». Художнє письмо С.-С. від­значається широкою творчою амплітудою: від добротних, заснованих на традиційній поетиці творів — до блискучих зразків поетичного модерну. Член Української республіканської партії, ОУН (1941; псевдо Микола Біда). Від 1942 душпастирював у селах Новоселицького р-ну Чернівецької обл. (Рідківцях, Топорівцях, Магалі, Буді). Був двічі заарештований радянськими органами держ­безпеки: 1929 — у справах Спілки визволе­н­ня України та Спілки української молоді, покара­н­ня від­бував у Соловецьких таборах, будував Біломорка­нал; 1944 — за приналежність до забороненої в Радянському Союзі УАПЦ та за участь у патріотичному під­піл­лі ОУН, звʼязок з УПА. 1948 етапований до Сибіру (м. Інта, РФ), де під впливом Г. Кочура й Д. Паламарчука удосконалив свої поетичні здібності, від 1956 — у мордовських таборах. Після звільне­н­ня (1961) мешкав у Луганську, був під по­стійним на­глядом КДБ (аж до від­новле­н­ня Україною незалежності), від 1970 — у Новомосковську, де організував гурток бандуристів, встановив козацький хрест, від­новив козацьку паланку, діяльність товариства «Просвіта». Створив чимало олійних порт­ретів Т. Шевченка (у власному трактуван­ні його образів), козаків, геть­манів тощо. Від 1991 душпастирював. 1998 у журналі «Київ» (№ 1—6) опублікував роман «Червона плащаниця». На його честь пере­йменовано вулицю Прохорова в Дні­прі, вулицю Обертинська — в Коломиї (Івано-Франківська обл.), на будинку в Новомосковську, де мешкав С.-С., встановлено меморіальну дошку (2008).

Завантажити статтю