ТЕРЕНО́ЖКІН Олексій Іванович (26. 11. 1907, м. Ніколаєвськ, нині Пугачов Саратовської обл., РФ — 19. 05. 1981, Київ) — історик, археолог. Чоловік Варвари, батько Андрія Іл­лінських. Доктор історичних наук (1959), професор (1967). Заслужений діяч науки і техніки УРСР (1977). Державна премія УРСР у галузі науки і техніки (1977). Учасник 2-ї світової війни. Бо­йові нагороди. На­вчався на Вищих курсах при Самарському товаристві крає­знавства (РФ, 1926–28), закінчив історико-археологічне від­діле­н­ня етнологічного факультету при 1-му Московському університеті (1930). Від 1926 брав участь в археологічних роз­відках у Поволжі та Середній Азії. Працював у музейних і крає­знавчих установах; від 1939 — у Ін­ституті історії та археології АН Узбецької РСР (Ташкент). Досліджував рештки стародавнього Самарканда, здійснив історико-археологічну періодизацію культур Середньої Азії від епохи пізньої бронзи до монгольського завоюва­н­ня. Від 1948 — у Ін­ституті археології АН УРСР (Київ): 1949–81 — завідувач від­ділу археології ран­ньої залізної доби. Від­крив і досліджував памʼятки білогрудівської (встановив її хронологію) та чорноліської культур у Черкаській і Кірово­градській обл., кургани у Київській обл. і на Пів­дні України. Ді­йшов висновку про глибоке місцеве корі­н­ня та етнокультурну спадкоємність населе­н­ня Прав­обережного лісо­степового регіону (від тшинецько-комарівської культури доби бронзи до зарубинецької культури включно), яке спів­від­носив із прасловʼянами. Роз­робив періодизацію і хронологію та за­пропонував культурно-етнічне трактува­н­ня пізніших пере­дскіфських памʼяток степового пів­дня Східної Європи. Засновник київської школи скіфо­знавців.