РОМАНЕНЧУ́К Бог­дан (23. 02. 1912, с. Воскресінці, нині Коломийського р-ну Івано-Франківської обл. — 09. 01. 1989, м. Філадельфія, шт. Пенсильванія, США) — славіст, літературний критик, педагог, редактор, видавець. Народився у селянській родині. На­вчався у Коломийській та Рогатинській гімназіях, потім студіював славістику, українську та польську мови й літератури, етно­графію на філософському факультеті Львівського університету. Був активним учасником «Гуртка україністів» і «Товариства наукових викладів імені Петра Могили», товаришував із Б.-I. Антоничем. Здобувши ступінь магістра (1935), викладав упродовж 2-х р. українську мову й літературу в Академічній гімназії у Львові. У 1930-х рр. заснував у Львові видавництво популярної книжки «Всесвіт», згодом — літературне видавництво «Українська книго­спілка» (1935–39), в якому роз­почав 10-томне ви­да­н­ня творів Лесі Українки (ви­йшло 4 т.). Спів­працював із редакцією журналу «Українська книга» (1937–39, 1942–43), де опубліковані поточна «Бібліо­графія української книги в Галичині, на Буковині, Волині, Закарпат­ті та еміграції», «Бібліо­графія В. Стефаника», друкував стат­ті та рецензії у галицьких часописах «Вістник», «Записки Наукового товариства імені Шевченка», «Сьогочасне й минуле», «Шлях Молоді» та ін. Після окупації Галичини більшовиками пере­їхав до Кракова: тут був редактором в «Українському видавництві», лектором на однорічних матуральних курсах. 1941 повернувся до Львова, викладав українську мову й літературу в Другій українській державній гімназії (колишня філія Академічної гамназії), друкувався у часописі «Львівські вісти». 1944 пере­брався до Австрії, де, пере­буваючи в таборах для пере­міщених осіб у Ландеку, став організатором національного громадського життя як культурно-освітній референт у таборовій управі, вчитель української мови й літератури в таборовій школі. Спів­працював зі Спілкою українських літераторів i науковців у Зальцбурзі, став одним із засновників, спів­редактором і автором журналу «Літаври» (1947–48), що виходив у видавництві «Нові дні». Від 1949 — CШA. Оселившись у Філадельфії, працював спочатку столяром на меблевій фабриці, 1955 почав ви­вчати славістику на балто-словʼянському від­ділі Пенсильванського університету, 1958 здобув науковий ступінь доктора філософії. 1959–65 працював у Плат­тсбургському університеті, а 1965–80 — асистентом професора, професором словʼянських мов і німецької літератури в Ніаґарському університеті. У 1-й половині 1950-х рр. організував із Н. Гірняком і В. Калиною шкільну раду при Українському кон­гресовому комітеті Америки (УККА), в управі якої до 1961 керував видавництвом шкільних під­ручників для суботніх шкіл україно­знавства. У 1970-х рр. роз­почав роботу над створе­н­ням біо­бібліо­графічного ви­да­н­ня «Азбуковник. Коротка енциклопедія української літератури», однак встиг видати лише два томи (т. 1, 1969; т. 2, 1974) на літери «А—Г» (остан­нє гасло «Гущак Іван»). Р. заснував видавництво «Київ», у якому виходили українські книги, був засновником, редактором і видавцем одно­ймен­ного журналу-двомісячника (1950–64), на шпальтах якого друкували як твори еміграційних митців — Б. Бойчука, Віри Вовк, С. Гординського, Г. Журби, І. Керницького, Б. Кравціва, О. Лятуринської, Є. Маланюка, так і з радянської України — Б. Антоненка-Давидовича, М. Бажана, М. Він­грановського, І. Драча, Р. Іваничука, Л. Костенко та ін. Упорядник деяких томів «Записок товариства імені Шевченка» (Нью-Йорк), автором опублікованих у них наукових роз­відок і рецензій. 1971 заснував журнал «Українська книга», що продовжував традиції одно­ймен­ного львівського ви­да­н­ня із врахува­н­ням реалій еміграційного життя. Був редактором-упорядником ювілейного ви­да­н­ня «Львів. Літературно-мистецький збірник» (1954), ви­даного з нагоди 700-ліття міста, «Ювілейної книги Української Академічної Гімназії у Львові. На 100-річчя першого українського іспиту зрілости (1878–1978)» (1978). Член Педагогічного товариства у Львові, Українського бібліологічного товариства, НТШ в Америці, Шкільної ради при УККА, Асоціації діячів української культури та ін.