Ващенко Олександр Григорович

ВА́ЩЕНКО Олександр Григорович (06. 02. 1959, Київ — 29. 05. 2024, там само) — скульптор, графік. Онук А. Чернова, чоловік Л. Ващенко, батько М. Ващенко. Член НСХУ (1995). Закінчив факультет скульптури Української академії мистецтв (Київ, 1995; викладачі В. Бородай, І. Макогон, В. Швецов). Керівник гуртків художньої кераміки та образотворчого мистецтва в гімназії «Апогей» (1999–2000) та образотворчого мистецтва ОПК «Либідь» (2011–23; усі — Київ). Основні галузі — станкова скульптура та графіка, монументальне мистецтво, реставрація. Працював переважно з деревом, мармуром. Скульптурним творам В. притаманне поєднання узагальненого силуету з експресією підкреслено реалістичних або гротескно вирішених промовистих деталей, суміщення полірованих площин та фактурних елементів. Графічні роботи вирізняються лаконічною ясністю й продуманою чіткістю лінійного рисунка, сполученого зі звучністю насичених кольорів. Учасник всеукраїнських мистецьких виставок від 1993. Виконавець реставраційних робіт (автор ескізів, створення металевих форм та рельєфів) у Національній філармонії України (Київ, 1995), Українському посольстві в Лондоні (1997), на Хрещатику (2000), у приміщенні Центрального залізничного вокзалу (2000), Національному музеї мистецтв імені Б. та В. Ханенків (2006; усі — Київ). Брав участь у створенні Національного історико-культурного заповідника «Гетьманська столиця» в м. Батурин (Чернігівська обл., 2009), пам’ятника «Віра. Надія. Любов» у Хмельницькому (2010). Тв.: «Дедал» (1994), «Архангел Михаїл», «Верховина» (обидва — 1996), «Самотність» (1998), «Тіхе» (2001), «Мрійник», «Хащовик» (обидва — 2007), «Спокуса» (2010), «Ікар» (2021); графіка — «Трикінь», «Дракінь» (обидва — 2019), «Сріблясті тополі» (2020), «Скіф Атей» (2021), «Аккерманська фортеця», «Ярослав Мудрий», «Собор відродження» (усі — 2023).

Фотоілюстрації

×

❮ ❯

Завантажити статтю