ЯСНОПО́ЛЬСЬКИЙ Леонід Микола­йович (19(31). 01. 1873, Київ — 23. 05. 1957, там само) — економіст. Син М. Яснопольського. Кандидат юридичних наук (1912), професор (1910), академік АН УРСР (1925). Від 1891 на­вчався в Університеті св. Володимира в Києві, 1895 закінчив Санкт-Петербурзький університет, де від­тоді й працював; від 1902 (з пере­рвами) — в Університеті св. Володимира: 1910–17 — професор; 1903–04 — приват-доцент Харківського університету, 1906–10 — Санкт-Петербурзького політехнічного ін­ституту. Водночас 1904–05 — гласний Пере­яславського повітового та Полтавського губернського земств. Вступив до партії кадетів, вміщував публікації у часописах «Новый путь», «Рус­ская мысль», «Право», «Рус­ские ведомости». 1906 обраний депутатом 1-ї Державної думи Росії від Полтавської губернії, де входив до складу Української парламентської громади, виконував обовʼязки секретаря бюджетної комісії. Із її роз­пуском у тому ж році ві­ді­йшов від політичної діяльності та повернувся до науково-педагогічної. Став головним редактором і спів­автором фундаментальної «Банковой энциклопедии» (т. 1–2, К., 1914–16). За сумісництвом 1913–15 очолював статистичний від­діл Київського округу шляхів сполуче­н­ня. У роки Визвольних змагань 1917–21 спів­працював із урядом УНР, як екс­перт з фінансових питань брав участь у пере­говорах з більшовиками. 1917–31 — професор Київського ін­ституту народного господарства; водночас 1921–31 — член Київської губернської та міської планових комісій; 1926–31 — голова Комісії для ви­учува­н­ня продукційних сил України ВУАН. Після ліквідації комісії ви­їхав до Москви, де був спів­робітником низки науково-дослідних установ, однак під­тримував звʼязки з ВУАН. 1937 заарештований і від­правлений на засла­н­ня, 1942 звільнений. Від 1943 працював у Ін­ституті економіки АН УРСР (Київ): 1952–53 — директор. Досліджував про­блеми економіки промисловості та викори­ста­н­ня продуктивних сил України.