Українська партія лівих соціалістів-революціонерів (борбистів)

УКРАЇ́НСЬКА ПА́РТІЯ ЛІ́ВИХ СОЦІАЛІ́СТІВ-РЕВОЛЮЦІОНЕ́РІВ (борбистів)  — радикально-соціалістична партія. Від­окремилася від Української партії лівих есерів (УПЛСР), що як філія Російської партії лівих соціалістів-революціонерів була утворена у вересні 1918. На її 2-му зʼ­їзді (березень 1919) від більшості УПЛСР, що протистояла РКП(б) — КП(б)У (т. зв. активістів, які пере­ходили до під­пі­л­ля), від­кололася лояльна до більшовиків меншість і утворила УПЛСР(б). Літера (б) у назві повʼязана з центральним друкованим органом партії — г. «Борба». Лідери: Є. Терлецький, В. Качинський (провід­ний ідеолог), М. Алексєєв, С. Мстиславський. На 1-му зʼ­їзді УПЛСР(б) у травні 1919 її члени під­тримали радянську форму влади, але наголосили, що її змістом має бути диктатура трудящих (робітників і селян), тому ви­ступили проти комітетів бідноти й продроз­верстки за еквівалентний товарооб­мін між містом і селом. Борбисти вважали помилкою зводити зміст аграрної реформи лише до соціалізації землі та висували вимоги соціалізації господарюва­н­ня, тобто пере­ходу до його колективних форм. До національного пита­н­ня УПЛСР(б) під­ходила як генетично неукраїнська партія: теоретично не заперечувала проти національного від­родже­н­ня, але практично майже нічого не збиралася робити. Проте, спираючись на традиційні есерівські засади децентралізації соціального управлі­н­ня, інколи ви­ступала проти більшовицької централізації та вимагала реальної і повної само­стійності Української радянської республіки. Більшовики звинувачували борбистів у «дрібнобуржуазності», але не вважали їх «націоналістами», тому УПЛСР(б) користувалися більшими привілеями порівняно з ін. політичними союзниками РКП(б) — КП(б)У. 12 травня 1919 її пред­ставники уві­йшли до ВУЦВК. ЦК КП(б)У субсидував діяльність борбистів, зокрема у денікінському тилу. Більш впливова Українська комуністична партія (боротьбистів), що дійсно вела мас­штабну партизанську і під­пільну боротьбу проти А. Денікіна, такої під­тримки не мала. У подальшому борбисти, як і боротьбисти, отримали 1 з 5-ти місць у Всеукр­ревкомі (В. Качинський), мали обовʼязкове і практично рівне з ними пред­ставництво у місцевих органах і Раднаркомі. У лютому 1920 у партії нараховували 7,7 тис. членів. Але борбисти стали для більшовиків лише тимчасовими союзниками, у їхньому середовищі посилювалася опозиція політиці РКП(б). Після ліквідації Української комуністичної партії (боротьбистів) і пере­лому в польській кампанії під тиском ЦК РКП(б) і КП(б)У 4-й зʼїзд борбистів (липень 1920) ухвалив резолюцію про саморозпуск партії та вли­т­тя до КП(б)У, частину борбистів індивідуально прийняли до неї. Практично всі вони були знищені під час ре­пресій 1930-х рр.

Завантажити статтю