Ткаченко Микола Михайлович
ТКАЧЕ́НКО Микола Михайлович (псевдоніми і криптоніми: Микола Михайленко, М. Т.; 23. 12. 1892 (04. 01. 1893), м-ко Тальне Уманського пов. Київської губ., нині місто Звенигородського р-ну Черкаської обл. — 07. 11. 1965, Київ) — історик, археограф, літературознавець, шевченкознавець. Чоловік В. Козловської. Доктор історичних наук (1964). Член Українського наукового товариства (2-а половина 1910-х — початок 1920-х рр.), Всесоюзного географічного товариства при АН СРСР (від 1930-х рр.). Закінчив 2-у чоловічу гімназію (1911) та історико-філологічний факультет Університету св. Володимира (1916) у Києві. Наукову працю розпочав під керівництвом В. Данилевича на тему «Київська сотня Переяславського полку за Рум’янцевською ревізією». 1918–30 — на педагогічній роботі в київських школах, Київському ІНО (асистент кафедри історії України, бібліотекар), завідував трудовою школою; водночас від 1919 — у ВУАН: 1919–31 — науковий співробітник Постійної комісії для складання історично-географічного словника українських земель, 1919 — співробітник Постійної комісії для складання словника живої української мови, 1923–27 — скарбник Історичної секції, 1926–30 — співробітник Комісії української історіографії, 1924–33 — науковий співробітник, 1931–33 — керівник Археографічної комісії, у 2-й половині 1920-х рр. — науковий співробітник, виконувач обов’язків керівника Комісії історії Полудневої України, секретар Комісії наукового дослідження території Дніпрельстану; 1924–27 — аспірант, 1927–30 — науковий співробітник Науково-дослідної кафедри історії України при ВУАН (промоційна праця — «Закріпачення селян на Лівобережжі в ХVII–ХVIII ст.», 1927; науковий керівник — О. Грушевський). 1933 звільнений з ВУАН як «класовий ворог». У березні–жовтні 1928 перебував під арештом за звинуваченням у проведенні антирадянської агітації та пропаганди й спробі створити контрреволюційну організацію; вини не визнав. Після звільнення поновлений на роботі у ВУАН. 1933–40 викладав географію в київській середній школі для дорослих, водночас 1939–41 за сумісництвом працював в Інституті української літератури АН УРСР. 1942–44 — науковий співробітник Інституту історії та археології АН УРСР у м. Уфа (Башкортостан, РФ), де захистив кандидатську дисертацію «Історично-географічні відомості про місця перебування Т. Г. Шевченка на Україні» (1942). У 1944–47 — старший науковий співробітник Інституту історії України АН УРСР; 1947–52 — старший науковий співробітник НДІ історії та теорії архітектури; 1952–63 — старший науковий співробітник Інституту літератури АН УРСР (усі — Київ). Від 1963 — на пенсії. Захистив докторську дисертацію «Начерки з історії селян на Лівобережній Україні» (1964). Досліджував соціально-економічну історію Лівобережної України 17–18 ст., історію міст і сіл України, українську історіографію, а також творчість Т. Шевченка. Упорядкував 3-й том 6-томного видання «Шевченко Т. Г. Повне зібрання творів» (К., 1963). Архів Т. зберігають в Інституті рукопису НБУВ та ЦДАМЛМ України в Києві. Реабілітований 1992.
Додаткові відомості
- Основні праці
- Про Київські стародруки ХVІІ і початку ХVIІІ ст. (1616–1721 рр.) // Бібліологічні вісті. 1924. Ч. 1–3; Наукове розроблення Румянцевської ревізії // Україна. 1924. Кн. 3; Архів Капністів // Там само. 1925. Кн. 6; Місто Остер в ХVII–ХVIII вв.: за Румянцівською ревізією та іншими матеріялами // Зап. істор.-філол. відділу ВУАН. 1925. Кн. 6; Канівська сотня Переяславського полку за Рум’янцівською ревізією: Студія з економічного та соціяльного питання Полтавського Подніпров’я // Там само. 1926. Кн. 7–8; Список праць О. М. Лазаревського та праць про нього: [З передмовою та покажчиками] // Український археографічний збірник. 1927. Т. 2; Гуманщина в ХVI–ХVII вв. // Зап. істор.-філол. відділу ВУАН. 1927. Кн. 11; З нової історіографії Чернігівщини // Чернігів і Північне Лівобережжя: Огляди, розвідки, матеріяли. К., 1928; Археологічне вивчення Київа та Київщини за останні 10 років // Студії з історії України. К., 1929. Т. 2; Археографічні студії Володимира Антоновича // Український археографічний збірник. 1930. Т. 3; Нариси з історії селян на Лівобережній Україні в ХVII–ХVIII вв. Т. 1, вип. 1. К., 1931; Іван Франко — видатний дослідник шевченківської спадщини // Дніпро. 1956. № 9; Літопис життя і творчості Шевченка. К., 1961; Опис рукописів Т. Г. Шевченка. К., 1961 (співавт.); До питання про соціально-економічний розвиток Лівобережної України: друга половина ХVII — початок ХVIII ст. // Український історичний журнал. 1964. № 1; История в творчестве Т. Г. Шевченко // История СССР. 1964. № 3.
Рекомендована література
- Микола Михайлович Ткаченко: [Некролог] // Український історичний журнал. 1965. № 12;
- Білокінь С. І. Київська школа акад. М. С. Грушевського // Там само. 1996. №5, 6;
- Юркова О. В. Діяльність Науково-дослідної кафедри історії України М. С. Грушевського (1924–1930 рр.). К., 1999;
- Федірко О., Юркова О. Причинок до листування двох учнів Михайла Грушевського. Листи І. П. Крип’якевича до М. М. Ткаченка (1955–1964 рр.) // Україна: культурна спадщина, національна свідомість, державність. Вип. 8. Л., 2001;
- Федірко О. А. Наукова спадщина М. М. Ткаченка у вивченні історії Чернігівщини // Історія України. Маловідомі імена, події, факти. 2002. Вип. 20–21;
- Ніколенко Ю. М. М. Ткаченко — дослідник історії козацтва // Нові дослідження пам’яток козацької доби в Україні. К., 2005. Вип. 14;
- Волошин І. В. Шевченкознавча спадщина Миколи Ткаченка // Вчені записки Таврій. ун-ту. Сер. Істор. науки. 2022. Т. 33, № 1;
- Українські історики міжвоєнного періоду. 1918–1939: Біобібліографія. К., 2024.
Завантажити статтю
Людина 
