Хвиля Андрій Ананійович

ХВИ́ЛЯ Андрій Анані­йович (справжнє — Олінтер; 19. 08. 1898, с. Рингач Хотинського пов. Бес­сарабської губ., нині Чернівецького р-ну Чернівецької обл. — 10. 02. 1938, Київ) — партійний діяч (сталініст), публіцист. Закінчив Полтавське землемірне училище, входив до юнацької таємної молодіжної організації соціалістичного спрямува­н­ня. Після Лютневої революції 1917 — член УПСР, належав до її ліворадикального крила (т. зв. лів­обережців). Після роз­колу УПСР (травень 1918) ві­ді­йшов до УПСР (боротьбистів). За геть­манату та Директорії УНР — у під­піл­лі на Волині та Полтавщині. Спів­працював із більшовиками, 1919 пере­йшов до КП(б)У, став членом Волинського губвиконкому. За денікінщини — голова під­пільного губкому КП(б)У і губревкому Поді­л­ля; 1920 — секретар Волинського губкому КП(б)У; 1921—22 — голова Сумського окружного виконкому. 1922—24 на­вчався на курсах при ЦК КП(б)У та у Харківському сільськогосподарському ін­ституті. 1924—25 — завідувач агіт­пропвід­ділу Одеського окружкому КП(б)У. За під­тримки Л. Кагановича швидко просувався в апараті ЦК КП(б)У: за­ступник завідувача агіт­пропвід­ділу (1925—26), завідувач від­ділу преси (1926—28), завідувач культ­пропвід­ділу та агіт­проп­пресвід­ділу (1928—33). Від 1933 — 1-й за­ступник наркома освіти; від 1936 — начальник управлі­н­ня у справах мистецтва при РНК УРСР. Член ВУЦВК (від 1925), ЦК і Оргбюро ЦК КП(б)У (1927—37). Ві­ді­грав значну роль у роз­будові більшовицької диктатури та поширен­ні сталінського тоталітаризму на всі сфери су­спільного життя в Україні. Один із провід­них учасників політичних кампаній проти пред­ставників української інтелігенції, зокрема С. Єфремова, М. Грушевського, провід­ників українського націонал-комунізму — О. Шумського, М. Хвильового, М. Скрипника. Автор статей і памфлетів: «Ясною дорогою. Рік на літературному фронті» (1927), «Під академічним забралом», «Від ухилу в прірву» (обидві — 1928), «Трубадури українського фашизму» (1930), «Знищити український буржуазний націоналізм та його агентуру» (1934) та ін. Роз­робляв і здійснював заходи зі зросійще­н­ня української мови та правопису. 13 серпня 1937 заарештований, 8 лютого 1938 за звинуваче­н­ням у приналежності до буржуазно-націоналістичної організації колишніх боротьбистів засуджений до роз­стрілу. Реабілітований 1956.

Завантажити статтю