Хвиля Андрій Ананійович
Визначення і загальна характеристика
ХВИ́ЛЯ Андрій Ананійович (справжнє — Олінтер; 19. 08. 1898, с. Рингач Хотинського пов. Бессарабської губ., нині Чернівецького р-ну Чернівецької обл. — 10. 02. 1938, Київ) — партійний діяч (сталініст), публіцист. Закінчив Полтавське землемірне училище, входив до юнацької таємної молодіжної організації соціалістичного спрямування. Після Лютневої революції 1917 — член УПСР, належав до її ліворадикального крила (т. зв. лівобережців). Після розколу УПСР (травень 1918) відійшов до УПСР (боротьбистів). За гетьманату та Директорії УНР — у підпіллі на Волині та Полтавщині. Співпрацював із більшовиками, 1919 перейшов до КП(б)У, став членом Волинського губвиконкому. За денікінщини — голова підпільного губкому КП(б)У і губревкому Поділля; 1920 — секретар Волинського губкому КП(б)У; 1921–22 — голова Сумського окружного виконкому. 1922–24 навчався на курсах при ЦК КП(б)У та у Харківському сільськогосподарському інституті. 1924–25 — завідувач агітпропвідділу Одеського окружкому КП(б)У. За підтримки Л. Кагановича швидко просувався в апараті ЦК КП(б)У: заступник завідувача агітпропвідділу (1925–26), завідувач відділу преси (1926–28), завідувач культпропвідділу та агітпроппресвідділу (1928–33). Від 1933 — 1-й заступник наркома освіти; від 1936 — начальник управління у справах мистецтва при РНК УРСР. Член ВУЦВК (від 1925), ЦК і Оргбюро ЦК КП(б)У (1927–37). Відіграв значну роль у розбудові більшовицької диктатури та поширенні сталінського тоталітаризму на всі сфери суспільного життя в Україні. Один із провідних учасників політичних кампаній проти представників української інтелігенції, зокрема С. Єфремова, М. Грушевського, провідників українського націонал-комунізму — О. Шумського, М. Хвильового, М. Скрипника. Автор статей і памфлетів: «Ясною дорогою. Рік на літературному фронті» (1927), «Під академічним забралом», «Від ухилу в прірву» (обидві — 1928), «Трубадури українського фашизму» (1930), «Знищити український буржуазний націоналізм та його агентуру» (1934) та ін. Розробляв і здійснював заходи зі зросійщення української мови та правопису. 13 серпня 1937 заарештований, 8 лютого 1938 за звинуваченням у приналежності до буржуазно-націоналістичної організації колишніх боротьбистів засуджений до розстрілу. Реабілітований 1956.