ФРО́ЛЬКІС Володимир Веніамінович (27. 01. 1924, Житомир — 02. 10. 1999, Київ) — лікар-геронтолог, фізіолог. Брат Абрама, чоловік Раїси Фролькісів. Доктор медичних наук (1958), професор (1966), академік НАНУ (1988) та АМНУ (1993). Заслужений діяч науки і техніки України (1992). Державна премія УРСР (1984) та України (2003, посмертно) у галузі науки і техніки. Премії імені О. Богомольця АН УРСР (1970), імені І. Мечникова (1995) та М. Стражеска (2000, посмертно) НАНУ. Між­народна премія імені Ф. Верцара (1993). Орден князя Ярослава Мудрого 5-го (1996) та 4-го (1999) ступенів. Учасник 2-ї світової війни. Бо­йові нагороди. На­вчався у Київському медичному ін­ституті (від 1941), закінчив Військово-медичну академію в Ленін­граді (нині Санкт-Петербург, 1945). Працював у Київському медичному ін­ституті (1946–59): від 1953 — доцент кафедри фізіології; 1959–99 — в Ін­ституті геронтології АМНУ (Київ): завідувач лабораторії фізіології та від­ділу біо­логії старі­н­ня. Віце-президент АМНУ (1993–99). Ви­вчав механізми старі­н­ня, вікову патологію, про­блему збільше­н­ня тривалості життя. За­пропонував адаптаційно-регуляторну теорію старі­н­ня та нові екс­периментальні під­ходи до подовже­н­ня життя, гіпотезу про генорегуляторний механізм роз­витку вікової патології, уявле­н­ня про процеси анти­старі­н­ня (вітаукт); про­аналізував нейрогуморальні та мем­бран­ні зміни в процесі старі­н­ня; від­крив новий клас внутрішньоклітин­них регуляторів — інвертори. Досліджував звʼязок старі­н­ня та роз­виток зло­якісних пухлин. Під керівництвом ученого створено низку фармакологічних препаратів для лікува­н­ня аритмій, коронарної недо­статності, артеріальної гіпертонії, атеро­склерозу. 2004 на фасаді приміще­н­ня Ін­ституту геронтології АМНУ Ф. встановлено меморіальну дошку.