Рубчак Богдан-Тиміш Ярославович

Визначення і загальна характеристика

РУБЧА́К Богдан-Тиміш Ярославович (06. 03. 1935, м. Калуш, нині Івано-Франківської обл. — 23. 09. 2018, м. Бунтон, шт. Нью-Джерсі, США) — поет, літературознавець, критик. Чоловік Мар’яни, племінник Івана Рубчаків. Премія імені П. Тичини (1992). Орден «За заслуги» 3-го ступеня (2008). Початкову освіту здобув у Калуші. Від 1943 — у таборах для переміщених осіб в Німеччині. Від 1948 — у США, спочатку мешкав у Нью-Йорку, від 1952 — у Чикаґо (шт. Іллінойс), де закінчив середню школу й продовжив студії в університетах Нейві-Пір та Рузвельта; спеціалізувався в галузі слов’янської філології. Викладав славістику в Манітобському університеті у Вінніпезі (Канада) на запрошення Я.-Б. Рудницького, від 1968 — у Ратґерському університеті (шт. Нью-Джерсі), де здобув ступінь доктора порівняльної літератури (1977), від 1973 — в Іллінойському університеті (Чикаґо). Як професор-гість викладав курси україністики у Чиказькому й Нортвестернському (м. Еванстон, шт. Іллінойс) університетах. Від 2005 мешкав у шт. Нью-Джерсі. Належав до Нью-Йоркської групи еміграційних поетів. Дебютував збіркою віршів «Камінний сад» (Нью-Йорк; Чикаґо, 1956). На батьківщині відомий від початку 1990-х рр. з поетичних та науково-критичних публікацій у періодиці та книги вибраних поезій «Крило Ікарове» (К., 1991). У багатому стильовому полі модерної за своїми філософсько-естетичними орієнтаціями Нью-Йоркської групи поетів Р. формально був найближчим до традиційного полюсу, віддавав перевагу нормативному віршуванню й класичним віршовим формам (зокрема сонетові). Це лише увиразнює його засадничу орієнтацію на суто естетичні начала поетичної творчості, у випадку Р. (як й інших поетів групи) свідомо увільненої від усякого соціально-політичного ангажементу. Р. — блискучий версифікатор і тонкий стиліст, котрий майстерно використовував художньо-змістові валентності слова і вмів актуалізувати зачаєні в його надрах внутрішні образи. Вірш Р. закорінений у товщі світової та вітчизняної культури оглядного історичного виміру, що виявляється в інтелектуально-емоційній контрапунктивності, художньому діалозі й, зрештою, інтертекстуальності. Разом із тим, це глибоко індивідуальна, суб’єктивована творчість, що в процесуальному плані виявляється еволюційною площиною, в якій кращі здобутки української поетичної думки довоєнного періоду змикаються з естетизмом поетів Київської школи та пізніших новаторів жанру — вісімдесятників. Як член Нью-Йоркської групи Р. безпосередньо дотичний до видання у США щорічника «Нові поезії» (1959–71). Разом із С. Гординським редагував «Зібрані твори» Б.-І. Антонича (Нью-Йорк; Вінніпеґ, 1967), із Б. Бойчуком упорядкував та оснастив біографічно-критичним матеріалом енциклопедичне за своєю питомістю видання «Координати: Антологія сучасної української поезії на Заході» (т. 1–2, Нью-Йорк, 1969). Автор багатьох статей і есеїв, переважно на літературознавчі теми про Т. Шевченка, М. Коцюбинського, «Молоду Музу», Б.-І. Антонича, Василя Барку, Віру Вовк, Ю. Тарнавського, Л. Костенко, В. Стуса, В. Махна, Т.-С. Еліота, Р. Фроста, С. де Бувуар. Вибрані літературно-критичні есеї Р. видрукувано окремою книгою «Міти метаморфоз, або Пошуки доброго світу» (Л., 2012). Автор віршів англійською мовою. Його поезії перекладені англійською, німецькою, російською, польською, сербською, болгарською, румунською та португальською мовами. Про творчість Р. писали Ю. Лавріненко, Василь Барка, В. Державин, М. Рябчук.

Завантажити статтю