Пилипенко Борис Кузьмович

Визначення і загальна характеристика

ПИЛИПЕ́НКО Борис Кузьмович (16. 07. 1892, Чернігів — 09. 10. 1937, урочище Сандормох поблизу м. Медвеж’єгорськ, Карелія, РФ) — етнограф, археограф, мистецтвознавець. Учень В. Модзалевського. Закінчив чоловічу гімназію в Чернігові (1911) та юридичний факультет Університету св. Володимира у Києві (1918). Від 1912 — співробітник Чернігівської архівної комісії. Збирав матеріали з українського народного мистецтва, упорядковував архівні документи збірки Музею В. Тарновського. Як член Чернігівського товариства художників (1912) брав участь у різноманітних художніх виставках. Водночас працював у Чернігівському губернському земстві. 1918 вступив до УПСР. 1919–20 — співробітник Харківського губвиконкому; 1920–23 — співробітник, директор Чернігівського етнографічного музею; 1923–26 — завідувач етнографічного відділу Чернігівського державного музею; також 1923–25 — керівник етнографічної секції Чернігівського наукового товариства. Досліджував пам’ятки дерев’яного зодчества Любича, Сосниці, Батурина, Чернігова; підготував бібліофільське видання «Ксилогравюри Чернігівського держмузею» (Чг., 1925). У 1926–30 — аспірант, науковий співробітник етнографічно-етнологічної секції Харківської науково-дослідної кафедри історії української культури, під керівництвом Д. Багалія захистив промоційну працю «Млинарство на Чернігівщині» (1928). Голова Харківської філії Асоціації художників Червоної України (1926–27), організував виставку «Художник століття». 1927 — завідувач етнографічного відділу Харківського історично-художнього музею; від 1929 — співробітник Всеукраїнського історичного музею (Київ). 1932 був вченим секретарем експедиції з дослідження Полісся під керівництвом О. Оглоблина. 25 лютого 1933 заарештований за звинуваченням в участі в Українській військовій організації, 11 травня 1934 звільнений за недоведеністю злочину. Працював у Всеукраїнському музейному містечку (Київ). 20 квітня 1935 заарештований вдруге, 14 лютого 1936 за звинуваченням у причетності (разом із М. Зеровим, П. Филиповичем, Марком Вороним та ін.) до підготовки вбивства керівників УСРР П. Постишева і С. Косіора засуджений до 7-ми р. таборів. Покарання відбував у Соловецькому таборі (РФ). Для табірного театру здійснив художнє оформлення п’єси М. Погодіна «Аристократи» (режисер – Л. Курбас). Розстріляний згідно з рішенням особливої трійки Управління НКВС по Ленінградській обл. Реабілітований 1958.

Завантажити статтю