Петровський Микола Неонович

Визначення і загальна характеристика

ПЕТРО́ВСЬКИЙ Микола Неонович (02(14). 11. 1894, с. Кудрівка Сосницького пов. Чернігівської губ., нині Корюківського р-ну Чернігівської обл. — 20. 07. 1951, Київ) — історик, археограф. Доктор історичних наук (1939), професор (1928), член-кореспондент АН УРСР (1945). Державні нагороди СРСР. Закінчив Чернігівську духовну семінарію (1915) та Ніжинський історико-філологічний інститут (нині Чернігівська обл., 1919). Написав твір на здобуття ступеня кандидата «Польсько-козацькі війни до Богдана Хмельницького» (1919; наукові керівники – Г. Максимович, В. Ляскоронський). Відтоді учителював на Чернігівщині; від 1924 працював у Ніжинському ІНО: 1928–33 — професор; за сумісництвом 1926–33 — керівник історичної секції Науково-дослідної кафедри історії культури і мови при цьому ІНО; 1928–30 — науковий співробітник Науково-дослідної кафедри історії України при ВУАН (Київ). 1928 був заарештований за звинуваченням у націоналістичній діяльності, однак незабаром звільнений. Від 1934 — на науковій роботі у Всенародній бібліотеці України в Києві; від 1937 — в Інституті історії України АН УРСР (Київ): 1942–47 — директор, від 1947 — завідувач відділу археографії; водночас від 1944 — завідувач кафедри історії України Київського університету імені Т. Шевченка. Член делегації УРСР на сесіях ООН у м. Сан-Франциско (США, 1945) та Лондоні (1946), а також на Паризькій мирній конференції 1946. Працював у Всеслов’янському антифашистському комітеті. Розпочав серію статей «Українські діячі ХVII ст.», упорядкував 1-й том хрестоматії «Історія України в документах і матеріалах» (К., 1939; 1946). Співавтор колективної праці «Нарис історії України» (Уфа, 1942). Досліджував історію України переважно 17–18 ст. Автор праць із проблематики національно-визвольної боротьби українського народу середини 17 ст., з історіографії України модерної доби, зокрема про літопис Самовидця, літописи С. Величка, Г. Граб’янки тощо, а також життєписів визначних діячів української історії: «Богдан Хмельницький» (Саратов, 1942; Москва, 1944), «Іван Богун» (Саратов, 1942), «Максим Кривонос» (К., 1944) та ін.

Завантажити статтю