Пінськ

ПІНСЬК  — місто Брестської області Білорусі, райцентр. Знаходиться у місці впаді­н­ня р. Піна (звідси й назва) у р. Припʼять (притока Дні­пра), за 180 км на схід від обласного центру. Є історичним центром Полісся. Населе­н­ня 124 008 осіб (2025), пере­важно білоруси, а також росіяни, українці. Площа 51,4 км². Ця територія освоєна людьми від часів неоліту, згодом тут проходила межа роз­селе­н­ня балтів і словʼян, дулібів-волинян і дреговичів. У місті зна­йдено візантійську монету 9 ст., саманідський дирхем 10 ст., скарб зі златниками великого князя київського Володимира Святославича і візантійськими солідами. Після поділу Володимирем Святославичем Київської держави між синами утворилося Туровське князівство, а П., уперше зга­даний в Іпатіївському літописі під 1097, був одним із 2-х його центрів. Перший намісник Турово-Пінської землі — племін­ник Володимира Святославича туровський князь Святополк Ярополчич, пізніше, згідно з ріше­н­нями Любецького зʼ­їзду князів 1097, П. закріпили за собою нащадки старшого сина Ярослава Мудрого Ізяслава Ярославича. 1174 місто стало центром одного з 3-х уділів, на які поділилося Туровське князівство. Від 2-ї чверті 13 ст. Пінське князівство знаходилося під впливом Галицько-Волинського князівства, частково цей вплив зберігся і після 1240, коли П. опинився на пів­нічному кордоні земель, під­владних Золотій Орді. Від 1320, коли великий князь литовський Ґедимін при­єд­нав Пінське князівство до Великого князівства Литовського, Пінський уділ входив до Трокського князівства (від 1413 — воєводства). Пінський полк брав участь у Ґрюнвальдській битві 1410. У 1521 король польський і великий князь литовський Сиґізмунд I скасував Пінський уділ і пере­дав П. своїй дружині Боні Сфорца Араґонській, яка роз­почала серію радикальних реформ. 1566 Турово-Пінську й Берестейську землі (див. Берестейщина) обʼ­єд­нано в Берестейське воєводство, а П. став повітовим центром. 1581 він отримав Маґдебурзьке право. Берестейське воєводство залишилося у складі литовської частини Речі Посполитої, хоча під час унійного собору 1569 його пред­ставники разом із делегатами від Волинського воєводства наполягали на при­єд­нан­ні Берестейщини до решти українських земель, що пере­ходили під юрисдикцію Польщі. На початку 17 ст. у П. досить сильний вплив мало православʼя, існувало православне Богоявленське братство зі школою. Надалі, у звʼязку з пере­бува­н­ням у П. резиденцій унійного і римо-католицького єпис­копів, на­ступ на православʼя посилився на­стільки, що Ліщинський монастир пере­творили на шинок, а бібліотеку братської школи спалили за містом. Активно діяли у П. єзуїти — заснований тут 1638 єзуїтський колегіум, на від­міну від інших, мав вищі від­діли та друкарню (1729—46). Під час Визвольної війни під проводом Б. Хмельницького П. за­знав значних руйнувань. Коли у вересні 1648 тут роз­почалося антипольське пов­ста­н­ня й було проголошено при­єд­на­н­ня Берестейського воєводства до Української козацької держави, місто зруйнував великий геть­ман литовський князь Я. Радзивілл. Не­зважаючи на жорстокі ре­пресії, наслідком походу козацького корпусу А. Ждановича на Берестейщину (червень 1657) стало утворе­н­ня Пінсько-Турівського полку та зверне­н­ня шляхти Пінського пов. до Б. Хмельницького із проха­н­ням про прилуче­н­ня «на знак вічної і нерозривної приязні» Турово-Пінщини до Української козацької держави. Пінсько-Турівський полк із центром у П. існував до 1659, у 1660 П. повернено до складу Речі Посполитої. 1706 місто та його околиці зруйнували шведи. Після 2-го поділу Польщі 1793 П. уві­йшов до складу Російської імперії як повітовий центр Мінської губ. 1812 місто опинилося в зоні воєн­них дій. Промисловий роз­виток П. по­жвавився лише на­прикінці 19 ст., після введе­н­ня в дію залізничної гілки П. — Лунинець (1884). Почали працювати судоремонтний і механічний заводи, сірникова фабрика. 1910 тут проживали 36 409 осіб. Під час 1-ї світової війни 1915 П. окупували німецькі війська. Згідно з Брестським (Берестейським) мирним договором (9 лютого 1918) Пінський пов. Мінської губ., у якому пере­важну більшість населе­н­ня становили українці, ві­ді­йшов до УНР. За часів Української Держави 14 серпня 1918 його обʼ­єд­нали із Мозирським пов. в окрему Поліську округу (Поліське староство). Однак закріпити цей регіон за Україною не вдалося. За Ризьким мирним договором 1921 П. — у складі Польщі як центр Пінського пов. Поліського воєводства. Внаслідок вересневого на­ступу Червоної армії 1939 уві­йшов до складу СРСР. Від 4 грудня 1939 П. — центр Пінської обл. Білорусі (15 січня 1940 у її складі утворено Пінський р-н). Німецька окупація міста тривала від 4 липня 1941 до 14 липня 1944. У 1954 Пінську обл. ліквідовано, а її територія уві­йшла до складу Брестської обл. Серед ві­домих уродженців П. — С. Кузнець.