Штефан Августин

ШТЕ́ФАН Августин (11. 01. 1893, с. Порошково, нині Ужгородського р-ну Закарпатської обл. — 04. 09. 1986, м. Філадельфія, шт. Пенсильванія, США) — громадсько-політичний і культурно-освітній діяч. Син О. Штефана. Дійсний член НТШ. Закінчив Берегівську гімназію (нині Закарпатська обл., 1910), Ужгородську духовну семінарії (1914), філософський факультет Будапештського університету (1917). Працював в Ужгородських учительській семінарії (1918—19) та гімназії (1920—22); у 1922—38 — директор Державної торговельної академії в Ужгороді, а згодом — у м. Мукачево (нині Закарпатська обл.) та Свалява (нині Мукачівського р-ну). Після роз­паду Австро-Угорської імперії 1918 очолював делегацію від Закарпа­т­тя під час пере­говорів у Відні з головою Української парламентської ре­презентації Є. Петрушевичем. Спів­організатор і активний учасник Всезакарпатського кон­гресу 21 січня 1919 (м. Хуст, нині Закарпатської обл.), на якому прийнято ріше­н­ня про воз­зʼ­єд­на­н­ня з Україною. По­стійний екзаменатор Кра­йової іспитової комісії для учителів горожанських шкіл (1920—38), спів­засновник Руської хліборобської (земледільської) партії (1920), реорганізованої 1924 у Християнсько-народну партію, член товариства «Просвіта» (1920—39) і Головної управи Педагогічного товариства (1926—39), аграрної партії Чехо-Словач­чини (1929—38), під час виборів 1935 — її української групи. Спів­автор «Граматики української мови» (Мукачево, 1931). Член ужгородської і мукачівської міськрад (1933—37). Спів­засновник і редактор часописів «Русин» (1920—21), «Учительський голос» (1929—38), «Українське слово» (1932—38). Делегат зʼ­їзду словʼянських науковців у Празі (1937), на якому при­значений спів­робітником Ін­ституту для дослідів Словач­чини і Під­карпатської Русі. У період існува­н­ня Карпатської України був членом виконавчого комітету Українського національного обʼ­єд­на­н­ня (січень 1939), делегованим від Української національної ради до «Чесько-українського товариства» у Празі (січень—лютий 1939), послом (12 лютого 1939) і Головою (15 березня 1939) Сойму Карпатської України, Міні­стром культів, шкільництва і народної освіти Карпатської України (1938—39). Після окупації Закарпа­т­тя військами Угорщини емігрував через Румунію, Югославію до Братислави. Брав участь у пере­говорах екзильного уряду Карпатської України з Проводом українських націоналістів на чолі з А. Мельником в Італії. Згідно із «Залучником до акту, списаного дня 21 липня 1939 в Венеції» уві­йшов до емі­грантського уряду А. Волошина. Директор пере­несеної до Братислави Державної торговельної академії (1939—40), українських гімназій у Празі (1940—45) і м. Авґсбурґ (Німеч­чина, 1945—49). У 1949 емігрував до США. Викладав українську мову в Українському католицькому ін­ституті для дівчат у м. Стемфорд (шт. Конектикут; 1949—69), спів­працював із часописами «Карпатська зірка» (Нью-Йорк), «Карпатський голос» (Філадельфія), «Вільне слово» (Торонто) та ін. 1978—85 — за­ступник голови Уряду УНР в екзилі. Автор багатьох публікацій з історії Закарпа­т­тя між­воєн­ного періоду: «Карпатський Березень» (1950), «Хуст. 1919—1939» // «Альманах “Гомону України”» (Торонто, 1959), «Українське військо в Закарпат­ті» (Торонто; Нью-Йорк, 1969), «Кольори герба і прапора Закарпа­т­тя» (1970), «Біо­графія о. Августина Волошина» (1971), «Василь Ґренджа-Донський» (1975), «Хресна дорога бл. п. єпис­копа Нярадія» (1977). Написав низку статей для ЕУ із закарпатської тематики, спогади «За правду і волю: Спомини і дещо з історії Карпатської України» (1973, т. 1; 1981, т. 2), «Августин Волошин — Президент Карпатської України» (1977; усі — Торонто). У рідному селі встановлено меморіальну дошку Ш., на його честь пере­йменовано вулиці в Мукачеві та Ужгороді.

Завантажити статтю