Русанівський Віталій Макарович

Визначення і загальна характеристика

РУСАНІ́ВСЬКИЙ Віталій Макарович (25. 06. 1931, Харків — 29. 01. 2007, Київ) — мовознавець, організатор науки. Син М. Русанівського та Є. Середи. Доктор філологічних наук (1969), професор (1977), академік НАНУ (1982). Заслужений діяч науки і техніки України (1991). Державна премія СРСР (1983). Орден «За заслуги» 3-го ступеня (2001). Закінчив Київський університет імені Т. Шевченка (1954) та аспірантуру при ньому (1957). Учень П. Тимошенка. Працював в Інституті мовознавства НАНУ (Київ, 1957–2007): директор (1981–96), радник дирекції (1996–2007). Академік-секретар Відділення літератури, мови та мистецтвознавства НАНУ (1978–93). Голова Українського комітету славістів (1982–2006), Міжнародної асоціації україністів (1989–90), один із фундаторів Українського фонду культури. Наукові дослідження: історія української та ін. слов’янських мов, граматика, семасіологія, лінгвопоетика, лінгвостилістика, лінгвокультурологія, лінгвоперсонологія, історія українського мовознавства. Брав участь у створенні академічного тлумачного «Словника української мови» в 11-ти томах (1970–80). Співавтор і член редколегій видань: «Сучасна українська літературна мова: Морфологія» (1969), «Історія української мови» у 4-х томах (1978–85), «Граматика чеської мови» (1992), «Культура українського народу», «Орфографічний словник української мови» (обидва — 1994), «Українська мова: Енциклопедія» (2000; 2004; 2007), «Українське мовознавство у західних і південних слов’ян» (2005). Упорядник тому «Грамоти XV ст.» (1965) у серії «Пам’ятки української мови». Автор підручника для закладів вищої освіти «Історія української літературної мови» (2001; усі — Київ) на нових засадах періодизації історичного розвитку української мови та на новій джерельній базі його вивчення.

Завантажити статтю