Приватне підсобне господарство

ПРИВА́ТНЕ ПІД­СО́БНЕ ГОСПОДА́РСТВО. Особисті під­собні господарства до пере­ходу України на засади ринкової економіки пред­ставляли сімейну форму господарюва­н­ня в аграрному секторі. У процесі проведе­н­ня аграрної реформи у їхньому роз­витку від­булися сут­тєві зміни: 

• здійснено уніфікацію форм веде­н­ня особистих під­собних господарств шляхом вилуче­н­ня із законодавства України «колгоспного двору» (див. Колгоспи) як форми веде­н­ня таких господарств; 
• закріплено можливість приватизації земельних ділянок, на­даних у користува­н­ня громадянам для веде­н­ня особистих під­собних господарств, та встановлено роз­мір загальної площі земельної ділянки, що може знаходитися у приватній власності громадянина (не більше 2 га); 
• законодавством перед­бачено можливість роз­ширювати площі земельних ділянок для веде­н­ня особистих під­собних господарств у разі отрима­н­ня в натурі (на місцевості) земельної частки (паю) та її спадкува­н­ня; 
• закріплено право приватної власності на землю та майно; 
• встановлено нові під­ходи в оподаткуван­ні земельних ділянок для веде­н­ня особистого під­собного господарства; 
• унормовано тотожність понять «особисте під­собне господарство» (ст. 56 Земельного кодексу УРСР 1990) та «особисте селянське господарство» (ст. 33 Земельного кодексу України 2001). 

Від­носини, повʼязані з веде­н­ням особистого селянського господарства, врегульовані Кон­ституцією, Земельним і Цивільним кодексами України, Законом України «Про особисте селянське господарство» (2003, з подальшими змінами), іншими нормативно-правовими актами. Профільний Закон ви­значає особисте селянське господарство як господарську діяльність, яку проводить без створе­н­ня юридичної особи фізична особа індивідуально або особи, які знаходяться у сімейних чи родин­них від­носинах і спільно проживають, з метою задоволе­н­ня особистих потреб шляхом виробництва, пере­робле­н­ня і спожива­н­ня сільськогосподарської продукції, реалізації її надлишків та на­да­н­ня послуг із викори­ста­н­ням майна особистого селянського господарства, зокрема і у сфері сільського зеленого туризму. 

Діяльність, повʼязана з веде­н­ням особистого селянського господарства, не належить до під­приємницької, проте особисті селянські господарства під­лягають обліку від­повід­ними сільськими, селищними, міськими радами. Тому вони входять у сферу законодавчого регулюва­н­ня. На від­міну від фермерського господарства вони не є юридичними особами і не можуть використовувати працю на­йманих осіб за договором. Члени особистого селянського господарства — особи, які забезпечують себе роботою само­стійно, належать до зайнятого населе­н­ня за умови, що робота у цьому господарстві для них основна, та беруть участь у загальнообовʼязковому державному соціальному страхуван­ні на добровільних засадах. В умовах ринкових аграрних пере­творень особисті селянські господарства посилили набуті у минулому функції та значно роз­ширили їх. У сфері економіки це стосується більш повного забезпече­н­ня власних потреб у сільськогосподарській продукції, нарощува­н­ня товарних продовольчих ресурсів для су­спільства, роз­шире­н­ня сімейного під­приємництва, виріше­н­ня пита­н­ня конверсії особистих доходів і заощаджень у виробниче на­громадже­н­ня. 

Транс­формація соціальних функцій повʼязана з пере­творе­н­ням особистого селянського господарства у місце прикла­да­н­ня праці більшої частини праце­здатного сільського населе­н­ня, залуче­н­ням до активної праці пенсіонерів, домогосподарок, інших категорій непраце­здатного населе­н­ня; збереже­н­ням культурних традицій українського землеробства; трудовим вихова­н­ням та професійною орієнтацією молоді. Значно роз­ширено екологічні функції: формува­н­ня господарського бережливого ставле­н­ня до землі, природи, дотрима­н­ня екологічних методів веде­н­ня господарства, що водночас є місцем прожива­н­ня його членів, естетично-екологічне облаштува­н­ня території господарства. 

Нині даний сектор продовжує виконувати важливу роль у продовольчій системі України, за­ймаючи третину в загальних обсягах виробництва продукції сільського господарства. При цьому господарства населе­н­ня, як і раніше, спрямовують свою діяльність пере­важно на виробництво трудозатратних видів продукції сільського господарства, витісненої зі структури виробництва агро­промислово-торгових структур. Тут виробляють від 50-ти до понад 98-ми % яєць, продукції вівчарства та кролівництва, плодів і ягід, овочів, меду, картоплі. Понад 600 тис. цих господарств за площами землекористува­н­ня від­повід­ають європейським фермерським господарствам, 150 тис. з них мають у своєму роз­поряджен­ні 5 га угідь і більше, 60 тис. — понад 10 га. Господарства населе­н­ня разом із фермерськими господарствами та іншими малими і середніми субʼєктами аграрної діяльності, без­посередньо привʼязаними до від­повід­ної сільської поселенської мережі, паралельно з господарськими функціями несуть найбільше навантаже­н­ня, повʼязане із роз­витком сільських територій. Євроінтеграційна орієнтація України зобовʼязує ін­ституціалізувати особисті селянські господарства із землекористува­н­ням від 2 га угідь у статусі сімейних фермерських господарств, що сприятиме формуван­ню вітчизняного фермерського укладу.

Завантажити статтю