Природно-ресурсний потенціал

ПРИРО́ДНО-РЕСУ́РСНИЙ ПОТЕНЦІА́Л. Сутність П.-р. п. території (акваторії) полягає в сукупній продуктивності її природних ресурсів як засобів виробництва та предметів спожива­н­ня, що від­ображається в їх су­спільній споживній вартості. Економічні потреби су­спільства об­умовлюють витрати великої фізичної та ро­зумової праці на пошуки природних ресурсів, їх ви­вче­н­ня і залуче­н­ня до виробничого процесу. Внаслідок цього природні ресурси набувають економічного змісту, стають не лише предметом праці, а й засобами виробництва; мають су­спільну споживну вартість не в потенції, а й реальності. Для того, щоб мати споживну вартість, природним ресурсам не обовʼязково виявляти свою су­спільну корисність в якій-небудь конкретній сфері людської діяльності, до­статньо бути пі­знаними людьми з метою задоволе­н­ня їх потреб. Тому, всі роз­ві­дані природні ресурси, що складають П.-р. п., можна коротко інтер­претувати як опосередковані працею тіла та сили природи із встановленою су­спільною споживною вартістю. При цьому область взаємодії природних і су­спільних продуктивних сил охоплює не лише без­посередньо екс­плуатовані, але й формуючі П.-р. п., усі роз­ві­дані природні ресурси, оскільки без­посередня або непряма зміна їхнього природного стану зачіпає пер­спективні інтереси національного господарства країни. П.-р. п., таким чином, є звʼязковою ланкою між природними продуктивними силами і су­спільним способом виробництва, де і здійснюють найбільш тісні та динамічні взаємозвʼязки процесу природокористува­н­ня.

Зміст П.-р. п. території (акваторії) роз­кривається через пі­зна­н­ня його внутрішніх властивостей та ознак, звʼязків та взаємозалежностей, якими об­умовлена організація природних продуктивних сил. Однією з найважливіших характеристик П.-р. п. є його дво­якість: з одного боку, як елемента природи із властивими їй законами функціонува­н­ня та роз­витку, з іншого боку, — складової системи економічних від­носин, що впливає на рівень продуктивності су­спільної праці. У П.-р. п. в найбільшій мірі акумулюється процес опосередковува­н­ня людською працею природних продуктивних сил і їх пере­творе­н­ня в су­спільні сили роз­витку (використовувана частина П.-р. п.). Маючи нові, інтегральні властивості в результаті прояву узагальнюючої функції продуктивності, П.-р. п. є цілісною системою складноорганізованих обʼєктів. Його цілісність ви­значає закономірне по­єд­на­н­ня взаємооб­умовлених природних та соціально-економічних звʼязків і залежностей, що охоплюють всі природні ресурси в територіальній єд­ності. Поня­т­тя цілісності П.-р. п. ві­ді­грає методологічну роль у досліджен­ні його системності, оскільки оста­н­ня охоплює лише пі­знані, ви­вчені аспекти цілісності. Воно ж до­зволяє за­глибитися в структурну організацію П.-р. п., ви­вчити його комплексність або емерджентність, від­носну автономність, ієрархічність та історичність роз­витку. Роз­виток П.-р. п. в часі має циклічний характер. Природна від­творюваність (циклічність) більшості природних ресурсів, окрім корисних копалин, від­повід­ає часовому (як правило, річному) роз­витку су­спільного від­творе­н­ня. А це означає, що потрібно роз­різняти середньорічний, сучасний П.-р. п. і потенціал природних ресурсів за певний (більше року) проміжок часу. Діяльність людини привносить у П.-р. п. території (акваторії) якісно нову ознаку: поряд з самоорганізованою він стає керованою системою, спрямованість функціонува­н­ня якої під­порядкована не лише саморегуляції потоків речовин, енергії та інформації, але й економічним законам.

Роз­галужена система логічних уявлень і положень, що від­ображає найзагальніші, істотні і необхідні звʼязки між сукупними природними ресурсами, природними і су­спільними продуктивними силами і від­повід­ними їм компонентами в найзагальнішому плані може бути охарактеризована як економіко-гео­графічне вче­н­ня про П.-р. п.

У роз­виток економіко-гео­графічних основ дослідже­н­ня П.-р. п. вагомий внесок зробили українські вчені. М. Паламарчук, І. Горленко, А. Золовський, Л. Руденко економіко-гео­графічне ресурсо­знавство об­ґрунтували як ресурсо­знавство для потреб су­спільно-територіального комплексо­утворе­н­ня, що спрямоване насамперед на ви­вче­н­ня П.-р. п. регіонів, виявле­н­ня територіальної структури природних ресурсів, по­єд­наний аналіз територіальних структур природних ресурсів і регіональних су­спільно-територіальних комплексів. Фундаментальні основи комплексного галузевого і, зокрема, оцінювального природокористува­н­ня заклали: М. Пістун — у процесі економіко-гео­графічної оцінки земельних ресурсів; О. Топчієв — при ви­значен­ні гео­графічних перед­умов кадастру природних ресурсів; П. Борщевський, А. Голиков, Р. Іванух, М. Ігнатенко, І. Твердохлєбов, О. Шаблій — через по­глиблений економіко-гео­графічний аналіз і синтез потенціалу земельних, водних, мінеральних, природних рекреаційних та лісових ресурсів і від­повід­них їм природно-ресурсних комплексів.

За межами України більшість дослідників П.-р. п. роз­глядає його оцінку в широкому значен­ні — як ви­значе­н­ня всієї сукупності якісних і кількісних характеристик природних ресурсів, їхньої територіальної локалізації і часових вимірів. Всі види оцінок умовно поділяють на 2 напрями. Перший характеризує певні кількісні, якісні, вартісні та інші параметри самих природних ресурсів як тіл і сил природи з точки зору можливостей їх подальшого господарського викори­ста­н­ня, охорони і від­творе­н­ня; другий, більш узагальнений напрям ви­вчає насамперед техноген­ний, а в цілому — соціально-економічний вплив су­спільства на довкі­л­ля, природні умови і ресурси, і зворотній вплив природи на су­спільство. Особливий інтерес і практичне значе­н­ня, виходячи із сучасного стану вітчизняної економіки, мають методологічні роз­робки і на­громаджений в країнах ринкової економіки досвід платного природокористува­н­ня, ви­значе­н­ня вартості П.-р. п., цін і такс, рентних показників природних ресурсів, еколого-економічного стимулюва­н­ня господарської діяльності в галузі освоє­н­ня, охорони та від­творе­н­ня природних багатств.

Разом із тим, узагальнюючи ступінь наукової роз­робленості про­блем у галузі формува­н­ня основ оцінки і аналізу П.-р. п., можна при­йти до висновків, що: 1) концепція економіко-гео­графічного дослідже­н­ня П.-р. п. пере­буває в початковій стадії свого становле­н­ня; спо­стерігається не­пропорційність в роз­винутості її складових частин; 2) серед напрямів кількісного ви­значе­н­ня П.-р. п. домінує обчисле­н­ня диференційної цін­ності ресурсів, в той час як найбільш від­повід­на специфіці П.-р. п. абсолютна оцінка практично не ви­вчена; 3) за загальнови­знаної необхідності пере­ходу від методологічних і теоретичних положень до конкретного досвіду територіальних кількісних обрахувань обʼєму і структури П.-р. п. виявляється від­сутність єдиних принципів, під­ходів і методів такої оцінки.

Методологічне об­ґрунтува­н­ня про­блем економіко-гео­графічного дослідже­н­ня П.-р. п. у найбільш концентрованому ви­гляді простежується на 3-х основних рівнях — сутнісно-аналітичному, системно-функціональному і організаційно-прикладному. Перший з них перед­бачає ви­значе­н­ня сутності економіко-гео­графічного аналізу і синтезу П.-р. п., його основних зав­дань та напрямів їхнього виріше­н­ня. Другий рівень дослідже­н­ня виходить з уявле­н­ня про П.-р. п. як про цілісний, системно організований обʼєкт, роз­виток якого під­порядкований спряженому впливу як природних, су­спільних законів, так і закономірностей взаємодії природи і су­спільства. Нарешті, на рівні організаційно-прикладному теоретичні побудови моделей досліджуваного П.-р. п. втілюються, реалізуються в конкретних, практично значущих роз­робках, впровадже­н­ня яких у народне господарство під­водить основу під науково організовану систему раціонального природокористува­н­ня регіону. При цьому природокористува­н­ня, що роз­глядається в принципі як процес взаємодії природи і су­спільства взагалі, не зводиться (з боку людини) лише до «викори­ста­н­ня природних благ», а неминуче охоплює і їх ви­вче­н­ня, освоє­н­ня, пере­творе­н­ня, охорону і від­творе­н­ня. Даний процес у такому ро­зумін­ні наділений якісно новим змістом. З одного боку, він охоплює всю систему раціонального викори­ста­н­ня природи (природних ресурсів) людиною, а з іншого, — від­ображає зворотній вплив природи на людину, який проявляється через єд­ність і взаємозвʼязок природи і су­спільних факторів з під­тримки, збереже­н­ня і від­творе­н­ня її П.-р. п. Фундаментом природокористува­н­ня території (акваторії) є її природні ресурси, сукупна продуктивність яких від­ображається в їхньому потенціалі. П.-р. п., таким чином, лежить в самій основі роз­витку людського су­спільства, його звʼязків з природою. Тому під природокористува­н­ням ро­зуміємо систему су­спільних заходів, спрямованих на ви­вче­н­ня, освоє­н­ня, раціональне викори­ста­н­ня, пере­творе­н­ня, охорону і від­творе­н­ня П.-р. п. території (акваторії). По­глибле­н­ня ж ви­вче­н­ня, освоє­н­ня, поліпше­н­ня викори­ста­н­ня, вдосконале­н­ня пере­творе­н­ня, охорони і від­творе­н­ня П.-р. п. є економіко-гео­графічним змістом раціоналізації (оптимізації) природокористува­н­ня.

Важливішими напрямами економіко-гео­графічного дослідже­н­ня П.-р. п. є: економічна оцінка його викори­ста­н­ня на базі єдиного критерію і узагальнюючого показника; системно-структурний аналіз П.-р. п. — ви­вче­н­ня його компонентної, функціональної, територіальної структур; оцінка його охорони і від­творе­н­ня, збитків від за­брудне­н­ня довкі­л­ля; карто­графічне моделюва­н­ня П.-р. п.; природно-ресурсне ра­йонува­н­ня і про­гнозува­н­ня роз­витку потенціалу природних ресурсів.

В основі методології оцінки П.-р. п. лежить виріше­н­ня таких складних питань, як: ви­значе­н­ня економіко-гео­графічної сутності самої оцінки та її основних видів; об­ґрунтува­н­ня обʼєкту, єдиного критерію і узагальнюючого показника оцінки П.-р. п.; спів­вимір народногосподарської цін­ності від­новлюваних і невід­новлюваних природних ресурсів, їхніх екс­плуатаційних і середовищезахисних функцій; викори­ста­н­ня натуральних та вартісних показників і роз­рахунок кадастрових цін; врахува­н­ня загальних та індивідуальних особливостей оцінки різних видів природних ресурсів, можливостей їхнього комплексного і альтернативного викори­ста­н­ня.

Одним із найважливіших методологічних питань є подальша роз­робка основних аспектів оцінки П.-р. п.: змістового, територіального і часового. Змістовий аспект оцінки охоплює дослідже­н­ня її сутності як економіко-гео­графічної категорії. У цільовому від­ношен­ні вона полягає, насамперед, у кількісному ви­значен­ні закономірностей територіальної диференціації в ефективності викори­ста­н­ня, охорони і від­творе­н­ня П.-р. п., його абсолютної цін­ності, охоплюваної продуктивністю всього природно-ресурсного комплексу території. Характеристика окремих якісно однорідних у природному від­ношен­ні типів (ділянок) П.-р. п., їхніх територіальних по­єд­нань, оцінка природно-ресурсних комплексів регіону ви­значають від­мін­ні особливості територіального аспекту оцінки. Аналіз тенденцій історичного роз­витку процесів у природокористуван­ні, про­гноз варіантів комплексного освоє­н­ня П.-р. п. території (акваторії) у майбутньому складають зміст часового під­ходу до оцінки потенціалу природних ресурсів. Вагоме значе­н­ня в арсеналі теоретико-методологічних під­ходів економічної і соціальної гео­графії до оцінки П.-р. п. великих територій мають пошук шляхів ви­значе­н­ня потенційної продуктивності природних ресурсів, вибір оптимальних територіальних одиниць оцінки П.-р. п.

Ви­значальна тенденція нинішнього етапу наукового пошуку — формува­н­ня нових під­ходів в оцінці П.-р. п., що проявляється в значному роз­ширен­ні спектру видів оцінок природних ресурсів; об­ґрунтуван­ні специфічності оцінки П.-р. п. як оцінки абсолютної, а не від­носної (порівняльної), продуктивності природних ресурсів; регіоналізації оцінок П.-р. п. за економічними, соціальними і екологічними критеріями роз­витку су­спільно-територіальних комплексів. Роз­горта­н­ня робіт з дослідже­н­ня П.-р. п. су­проводжується формува­н­ням системи основних видів його оцінки. Мова йде про природну, або спеціальну природну, технологічну (виробничу), економічну, екологічну, соціальну і гео­графічну оцінку П.-р. п., а також про по­єд­на­н­ня оцінок, як, на­приклад, еколого-економічна, соціально-гео­графічна та ін. На­звані види оцінок П.-р. п. території охоплюються основними напрямами роз­витку гео­графічної науки, її природною, економічною та соціальною ланками, а тому й отримали тут найбільш комплексний всебічний роз­виток. Одна з важливіших про­блем стосовно П.-р. п. — його абсолютна економічна оцінка, предметом якої в узагальненому ро­зумін­ні є, насамперед, кількісне (вартісне) ви­значе­н­ня су­спільної споживної вартості потенціалу природних ресурсів. Типово економіко-гео­графічним аспектом дослідже­н­ня є роз­гляд територіальної диференціації в ефективності викори­ста­н­ня, охорони і від­творе­н­ня П.-р. п. з метою раціоналізації природокористува­н­ня.

В найбільшій мірі загальному мірилу ефективності виробництва і специфіці абсолютної економічної оцінки П.-р. п. від­повід­ає такий її критерій, як економія су­спільної праці при викори­стан­ні природних ресурсів. Серед показників оцінки — диференційна рента, диференційний і чистий дохід, продуктивність затрат, валова продукція та ін. — функцію узагальнюючого може виконати «валова продукція», оскільки вона характеризує загальну економічну (тобто дійсну) продуктивність природних ресурсів, їх споживну вартість в цілому, а не частинами. Оцінці під­лягає річна фактична або (за її від­сутності) умовна продуктивність природних ресурсів, облік якої опосередкований можливістю збору вірогідної інформації на однорідних в природному від­ношен­ні ділянках (за агровиробничими типами земель, типами умов місцезро­ста­н­ня лісу, окремими родовищами та ін.). Кількісне вираже­н­ня потенціалу природного ресурсу території ви­значається його сумарною цін­ністю по всіх напрямах викори­ста­н­ня. Вона є не чим іншим як сумою добутків оціненої споживної вартості одиниці ресурсу на продуктивність ресурсу всієї території, придатного для екс­плуатації по кожному з напрямів його викори­ста­н­ня, з врахува­н­ням коефіцієнтів якості. Оцінку споживної вартості одиниці природного ресурсу подають у вартісних показниках, вирахуваних за методом ранжува­н­ня ділянок природних ресурсів, освоє­н­ня яких ведуть у «гірших» умовах і які потребують додаткових, але су­спільно виправ­даних витрат праці. У процесі кількісного обчисле­н­ня П.-р. п. за­стосовують ЕОМ. Оцінка П.-р. п., здійснювана на різних територіальних рівнях, має свої від­мін­ні риси, повʼязані із впливом на оціночні показники насамперед фактора генералізації. Виділяють такі рівні виміру П.-р. п.: 1) загальнопланетарний; 2) субрегіональний; 3) регіональний; 4) ра­йон­ний (характеризується природними ресурсами насамперед кадастрових ра­йонів); 5) низовий (П.-р. п. у роз­різі окремих господарств-природокористувачів). Виходячи з нинішнього рівня дослідженості П.-р. п., особливо актуальним і результативним з економіко-гео­графічної точки зору є аналіз П.-р. п. на рівні України. Такий під­хід до П.-р. п. є, по-перше, на­ступним і цілком закономірним етапом його ви­вче­н­ня, який випливає із внутрішньої логіки, послідовності пере­ходу від первин­них, менших, до більш крупних територіальних одиниць потенціалу; по-друге, оцінка П.-р. п. України як суверен­ної держави вже сама по собі має не лише науково-теоретичне, а й прикладне значе­н­ня; нарешті, по-третє, рух у досліджен­ні від «окремого до загального», як і навпаки, від «загального до окремого», спів­ставле­н­ня отриманих результатів вносить свої особливості як у теорію, методику, так і в практику оцінки П.-р. п. в мас­штабах країни.

Специфічні особливості кожного з природних ресурсів об­умовлюють необхідність ви­значе­н­ня оцінки їх потенціалу за окремими видами. Серед найважливіших природних ресурсів досліджують мінеральні, водні, земельні, лісові, фауністичні, природні рекреаційні.

Мінеральний потенціал охоплюється основними для України групами корисних копалин: паливно-енергетичними, металічними, нерудною сировиною для чорної металургії, гірничо-хімічною сировиною, мінеральними будівельними матеріалами. В процесі роз­рахунку використовують: об­ґрунтований О. Мінцем при­йом приведе­н­ня потенціалу корисних копалин до показника їх умовної річної продуктивності; дані про фактичні і нормативні потужності під­приємств; загальнодержавні і регіональні замикаючі (приведені) витрати. Обчисле­н­ня мінерального потенціалу базується на запасах корисних копалин лише за категоріями А+В+С₁. Потенціал водних ресурсів ви­значають, виходячи з економічного ефекту, отримуваного від викори­ста­н­ня води у провід­них для України галузях водо­спожива­н­ня: зрошуваному землеробстві, сільськогосподарському і промисловому виробництвах, гідро­енергетиці. Базою для роз­рахунку потенціалу земельних ресурсів України є результати загальної економічної оцінки для всіх сільськогосподарських угідь, здійсненої в єдиній системі земельного кадастру. Потенціал пред­ставляють середньою величиною валової продукції з 1 га в єдиних кадастрових цінах, по­множеної на всю площу сільськогосподарських угідь ра­йонів і областей. Обрахунок середньорічної продуктивності лісових ресурсів проводять на базі первин­них матеріалів лісо­впорядкува­н­ня і обліку лісового фонду областей. Обрахунок середньорічної продуктивності лісових ресурсів здійснюють на базі первин­них матеріалів лісо­впорядкува­н­ня і обліку лісового фонду областей. Потенціал ресурсів деревини обчислюють як добуток щорічного приросту основних лісоформуючих порід за типами умов місцезро­ста­н­ня на їх площу і кадастрову ціну 1 м³ зне­особленої деревини з введе­н­ням коефіцієнтів на її якість. Ви­значе­н­ня споживної вартості ресурсів побічного користува­н­ня здійснюють на основі показника річного екс­плуатаційного збору, водо­охорон­ної і санітарно-гігієнічної функцій лісу — за допомогою методу «заміщуючих витрат». Економічну оцінку фауністичного П.-р. п. (мисливських, рибних, медоносних ресурсів) реалізують через вирахува­н­ня щорічного ефекту за прийнятими роз­рахунковими нормативами з викори­ста­н­ням загальнодержавних і регіональних кадастрових цін. Потенціал природних рекреаційних територій ви­значають через грошову оцінку вільного часу; мінеральних вод і лікувальних грязей — за величиною їх балансових екс­плуатаційних запасів на базі регіональних (карпатських) приведених витрат.

Ви­значе­н­ня інтегрального П.-р. п. території на основі сумарного ефекту від викори­ста­н­ня природних ресурсів необхідно роз­глядати як методичний під­хід, що від­повід­ає сучасному стану наукової роз­робленості досліджуваної про­блеми. Звичайно, і це цілком очевидно, що як національне господарство країни в цілому з теоретичної точки зору не є про­стою сумою галузей, які його складають, так і П.-р. п. території (акваторії) як сума оцінок окремих видів ресурсів не в повній мірі враховує взаємоповʼязаність та об­умовленість роз­глядуваних обʼєктів і ефект від їх комплексного освоє­н­ня. Проте, в той же час, у звʼязку зі складністю роз­глядуваної про­блеми, науковцям донині не вдалося роз­робити до­статньо прийнятної і практично за­стосовуваної методики врахува­н­ня синергетичного ефекту спільного (взаємооб­умовленого) викори­ста­н­ня природних ресурсів. Жодна із за­пропонованих нині єдиних моделей оптимізації освоє­н­ня територіальних по­єд­нань природних ресурсів чисельно не реалізована в реальних умовах природокористува­н­ня.

Таким чином, інтегральний П.-р. п. України, ви­значений виходячи з наведених об­ґрунтувань, дорівнює 1395,543 млрд грн. (станом на 1 січня 2022 у цінах 2015—21). Основу природно-ресурсного комплексу держави складають багаті земельні та мінеральні ресурси, на частку яких припадає близько ³/₄ інтегрального П.-р. п. Далі йдуть водні ресурси — 13,1 %, природні рекреаційні — 9,5 %, лісові — 4,2 %, фауністичні — 0,5 %.

Комплексний економіко-гео­графічний під­хід до ви­вче­н­ня П.-р. п. реалізують через систему взаємоповʼязаних методів дослідже­н­ня. Серед них найважливішими є: економічна оцінка викори­ста­н­ня П.-р. п., його системно-структурний аналіз, оцінка охорони і від­творе­н­ня П.-р. п., рівня за­брудне­н­ня довкі­л­ля, карто­графічне моделюва­н­ня, типологія П.-р. п., дослідже­н­ня природно-ресурсних комплексів, природно-ресурсне ра­йонува­н­ня і про­гнозува­н­ня роз­витку П.-р. п. регіону.

Найсут­тєвішими особливостями економічної оцінки П.-р. п. як методу гео­графічних досліджень є: 1) можливість завдяки їй кількісно і якісно спів­ставляти споживні вартості різноманітних природних ресурсів як у типологічному, територіальному, так і в часовому аспектах; 2) вартісне (грошове) ви­значе­н­ня основних параметрів природних ресурсів в єдиних кадастрових цінах, роз­раховуваних, як правило, за попередній пʼятирічний період; 3) однопорядковість, динамічний взаємозвʼязок між власне економічною оцінкою П.-р. п. і оцінкою його викори­ста­н­ня, від­мін­ність між якими в тому, що перша є більш загальним поня­т­тям, вимірюється як середньорічна величина у спеціальних кадастрових цінах, в той час як друга — може характеризувати освоє­н­ня П.-р. п. за той чи інший рік із за­стосува­н­ням діючих цін; 4) від­ображе­н­ня абсолютної інтегральної цін­ності природних продуктивих сил, яка враховує екологічні та соціально-гео­графічні особливості їхнього роз­витку.

Системно-структурний аналіз інтегрального П.-р. п. перед­бачає ви­вче­н­ня його компонентної, функціональної і територіальної структур. Компонентна структура від­ображає внутрішньо- і між­видові спів­від­ноше­н­ня (пропорції) природних ресурсів, що склалися в регіоні як результат роз­витку природного процесу і дії соціально-економічних факторів. Функціональна структура П.-р. п. характеризує склад і спів­від­ноше­н­ня природних ресурсів за їх комплексоформуючою здатністю, участю в територіальному поділі праці та їхньою ефективністю.

Нарешті, територіальна структура П.-р. п. — внутрішньора­йон­не роз­міще­н­ня основних форм територіального зосередже­н­ня (організації) природних ресурсів. Важливішими є такі форми як: мікрора­йон, під­ра­йон, район. Специфічною формою територіальної структури інтегрального П.-р. п. є елементарне по­єд­на­н­ня, сформувалося в результаті комплексного викори­ста­н­ня декількох видів природних ресурсів навколо одного природокористувача.

Про­гресивною тенденцією роз­витку карто­графічного моделюва­н­ня П.-р. п. як методу є шлях від комплексних компонентних карт П.-р. п., карт структури інтегрального П.-р. п., його охорони і від­творе­н­ня, природно-ресурсного ра­йонува­н­ня до карт територіального різномані­т­тя потенціалу як окремих видів природних ресурсів, так і їх сукупності. Серед най­яскравіших моделей П.-р. п. слід від­значити карти ентропійної міри різноманітності, сукупного ресурсного потенціалу, територіальної диференціації природних ресурсів.

В основу типології П.-р. п. слід покласти його структуру і продуктивність (ефективність). Роз­межува­н­ня П.-р. п. доцільно подавати у ви­гляді ординарної сітки-матриці. Одна із сторін матриці характеризує структуру П.-р. п., інша — його ефективність. Назва типів П.-р. п. ви­значається двома—трьома найбільш значущими видами природних ресурсів і загальним рівнем їхньої продуктивності, який виходить із загальнодержавних показників еколого-економічної оцінки сумарного потенціалу.

Природно-ресурсне ра­йонува­н­ня ґрунтується на реально існуючих природно-ресурсних комплексах — по­єд­на­н­нях природних ресурсів на певній цілісній території (акваторії), викори­ста­н­ня, охорона і від­творе­н­ня яких об­умовлені внутрішньою генетичною і господарською єд­ністю наявних або можливих звʼязків у межах існуючих або за­про­грамованих су­спільно-територіальних систем. П.-р. п. складає, з одного боку, матеріальну основу природно-ресурсного циклу, а з іншого, — дещо виходить за його межі, охоплюючи не тільки процеси економічного, але й природного від­творе­н­ня природних ресурсів. Природно-ресурсний цикл функціонує в межах природно-ресурсного комплексу. Природно-ресурсний район, в свою чергу, — специфічна, обʼєктивно об­умовлена, цілісна в природному (іноді в природно-господарському) від­ношен­ні територія, якій характерні ознаки єд­ності, якісної своєрідності, внутрішньої однорідності потенціалу природних ресурсів, що фактично або в пер­спективі використовуватимуть в економічному ра­йоні певного рангу. В межах України виявлена така таксономічна ієрархія природно-ресурсних ра­йонів: 1) природно-ресурсний мікрора­йон; 2) низовий природно-ресурсний під­ра­йон; 3) внутрішньо-обласний або обласний природно-ресурсний район; 4) між­обласний природно-ресурсний район; 5) природно-ресурсний макрора­йон (макрорегіон).

Виходячи з неви­значеності і не­стабільності сучасного етапу роз­витку продуктивних сил, серед напрямів про­гнозува­н­ня П.-р. п. найрезультативнішим є роз­відувальний, згідно з яким тенденція руху обʼєкту, що від­значалася в минулому і спо­стерігається нині, умовно продовжується на майбутнє. Основним інструментарієм роз­відувального про­гнозува­н­ня є, таким чином, метод екс­траполяцій значень показників П.-р. п. у попередньому періоді при збережен­ні і в майбутньому усталених тенденцій руху ресурсів. Цей висновок під­тверджується і економічною оцінкою П.-р. п. з врахува­н­ням фактору часу.

Аналіз територіальної диференціації П.-р. п. є сутнісною характеристикою економіко-гео­графічного під­ходу до його ви­вче­н­ня і оцінки, однією з найголовніших їхніх цілей. Серед показників територіальної диференціації центральне місце за­ймає густота сумарного (інтегрального) П.-р. п. регіону — величина П.-р. п. в роз­рахунку на одиницю території (акваторії). Загальною закономірністю є зро­ста­н­ня територіальної густоти П.-р. п. України з пів­нічного заходу на захід і пів­ден­ний схід.

Територіальну організацію природокористува­н­ня можна роз­глядати як єд­ність 2-х взаємоповʼязаних процесів — формува­н­ня і роз­витку природно-ресурсних ра­йонів (ра­йоно­утворе­н­ня) і виявле­н­ня цих ра­йонів (власне ра­йонува­н­ня). На території України виявлено і об­ґрунтовано існува­н­ня 19-ти між­обласних та 87-ми внутрішньо-обласних природно-ресурсних ра­йонів, що свідчить в їх різноманітності про виключно сприятливі перед­умови для на­ступного екологічно збалансованого роз­витку СТК і ТВК. При цьому якісні і кількісні показники диференціації величини, структури і продуктивності П.-р. п. природно-ресурсних комплексів і ра­йонів зростають «зверху — вниз» — від крупних економічних ра­йонів до між­обласних, обласних чи внутрішньо-обласних ра­йонів. Подальші пере­будова, пере­орієнтація соціально-економічного роз­витку України неминуче потребують з метою вдосконале­н­ня територіальної організації природокористува­н­ня регіоналізації роз­вʼяза­н­ня природно-ресурсних про­блем, врахува­н­ня фактичних і можливих рівнів антропоген­ної напруженості в функціонуван­ні існуючих і пер­спективних природно-господарських комплексів і систем, що від­повід­али б місцевому П.-р. п., були б науково об­ґрунтованими.

Широке викори­ста­н­ня результатів економіко-гео­графічного дослідже­н­ня П.-р. п. у народногосподарській практиці є одним з пер­спективних і ді­йових важелів вдосконале­н­ня системи природокористува­н­ня, під­вище­н­ня його ефективності, гармонізації взаємозвʼязків між людиною і природою. Результативність за­стосува­н­ня оцінки П.-р. п. особливо велика в таких напрямах, як: обчисле­н­ня сукупного ресурсного потенціалу і національного багатства; ви­значе­н­ня загальної і ресурсної ефективності природокористува­н­ня і його окремих галузей; роз­робка автоматизованих гео­інформаційних систем-банків даних П.-р. п., природно-ресурсних кадастрів; обрахува­н­ня величини і структури потенціалу геосистем, зокрема фізико-гео­графічних (ландшафтних) зон, країв, областей; вдосконале­н­ня природно-господарського і природно-ресурсного ра­йонува­н­ня; роз­рахунок рівнів забезпеченості населе­н­ня П.-р. п. і ступеню антропоген­ної напруженості в регіонах; об­ґрунтува­н­ня пріоритетів екологічного і соціально-економічного роз­витку природно-ресурсних, територіально-виробничих, су­спільно-територіальних комплексів, національного господарства країни в цілому.

Важливішими напрямами вдосконале­н­ня природокористува­н­ня України на базі комплексного економіко-гео­графічного ви­вче­н­ня П.-р. п., його раціонального викори­ста­н­ня, охорони та від­творе­н­ня є: 1) роз­робка і впровадже­н­ня загальнодержавної про­грами комплексного ви­вче­н­ня, ефективного освоє­н­ня, охорони і від­творе­н­ня П.-р. п. на базі єдиних автоматизованих банків даних і ди­станційного зондува­н­ня; 2) вирівнюва­н­ня рівнів соціально-економічного роз­витку регіонів України від­повід­но до рівня роз­витку їхнього П.-р. п.; 3) пере­орієнтація су­спільно-територіального комплексу держави на роз­виток неметалоємких галузей, еколого-економічна адаптація структури національного господарства, яка склалася, до структури її П.-р. п.; 4) всебічна економія П.-р. п., максимальне викори­ста­н­ня вторин­них ресурсів — як сировин­них, так і енергетичних; 5) державні, з одного боку, економічне, еколого-гео­графічне стимулюва­н­ня, під­тримка природо­охорон­ної діяльності, а, з другого боку, примушува­н­ня до неї всіх без винятку недбайливих природокористувачів шляхом роз­робки екологічних нормативів, норм і стандартів, прямого і опосередкованого субсидіюва­н­ня, впроваджува­н­ня плати за за­брудне­н­ня і штрафних санкцій за нераціональне освоє­н­ня П.-р. п.; створе­н­ня роз­галуженої мережі заповід­них територій (акваторій) в усіх природно-ресурсних ра­йонах України; 6) подальший роз­виток і цілеспрямоване формува­н­ня від­повід­них місцевому П.-р. п. вдосконалених за структурою і організацією природно-ресурсних комплексів регіонів України; 7) вдосконале­н­ня механізму галузевої і територіальної організації природокористува­н­ня через роз­робку моделі системи раціонального, екологічно збалансованого викори­ста­н­ня, охорони і від­творе­н­ня П.-р. п., роз­рахунок величини і структури П.-р. п. ландшафтів різних регіонів; 8) удосконале­н­ня системи еколого-гео­графічної освіти і вихова­н­ня на базі пі­зна­н­ня законів і закономірностей роз­витку П.-р. п.

Подальше економіко-гео­графічне дослідже­н­ня, оцінка П.-р. п. держави перед­бачають зосередже­н­ня першочергової уваги на роз­вʼязан­ні таких про­блем, як: 1) по­глибле­н­ня теоретико-методологічних основ і вдосконале­н­ня методики ви­значе­н­ня П.-р. п., його місця у складі сукупного ресурсного і народногосподарського потенціалів країни та її регіонів; 2) виявле­н­ня додаткових прихованих природно-ресурсних резервів та найпер­спективніших напрямів соціально-економічного роз­витку; 3) уточне­н­ня спеціалізації, досягне­н­ня ефективного комплексного і збалансованого освоє­н­ня природних ресурсів (зниже­н­ня ресурсоємкості і під­вище­н­ня ресурсовід­дачі екологічно чистих виробництв); 4) оцінка ступеню впливу П.-р. п. на функціонува­н­ня су­спільно-територіальних комплексів в цілому та його складових ланок, роз­виток галузевої, функціональної, територіальної і організаційної структур, процесів комплексо­утворе­н­ня з метою їхнього вдосконале­н­ня; 5) аналіз показників територіальної диференціації в ефективності викори­ста­н­ня, охорони та від­творе­н­ня П.-р. п., їх економіко-гео­графічний синтез і карто­графічне моделюва­н­ня; 6) ви­вче­н­ня різноманітності П.-р. п., його активності у процесах становле­н­ня природно-ресурсних комплексів та систем, формува­н­ня природно-ресурсних ра­йонів різного таксономічного рівня; 7) побудова природно-ресурсних балансів, ви­вче­н­ня потреб у природних ресурсах, можливостей і соціальної доцільності їх викори­ста­н­ня з врахува­н­ням природо­охорон­них аспектів; 8) роз­робка про­гнозів роз­витку П.-р. п., його ретро­спективний, оперативний та пер­спективний аналіз на базі автоматизованих банків даних, створюваних гео­інформаційних систем, широкого залуче­н­ня сучасної електрон­но-обчислювальної техніки; 9) економіко-гео­графічне забезпече­н­ня цілеспрямованого формува­н­ня механізму еколого-економічного стимулюва­н­ня природокористува­н­ня, ви­значе­н­ня плати за викори­ста­н­ня сукупних природних ресурсів та збитки, що завдаються природі і су­спільству за­брудне­н­ням природного середовища; 10) проведе­н­ня дієвого екологічного вихова­н­ня, активної середовищезахисної політики, створе­н­ня системи без­перервної екологічної та гео­графічної освіти, формува­н­ня світо­гляду, культури та еколого-гео­графічного мисле­н­ня у всіх прошарках та вікових категоріях су­спільства.

Завантажити статтю