Я́ЦКІВ Ярослав Степанович (25. 10. 1940, с. Данильче Рогатинського р-ну Станіславської обл., нині Івано-Франківського р-ну Івано-Франківської обл.) — астроном, геодезист, фахівець у галузі астрометрії та космічної геодинаміки, державний і громадський діяч. Доктор фізико-математичних наук (1976), академік НАНУ (1985), від 1998 — член Президії НАНУ, дійсний член НТШ (1998). Заслужений діяч науки і техніки України (1998). Державні премії СРСР (1986), УРСР (1983) та України (2003) в галузі науки і техніки, премії імені Є. Федорова НАНУ (2000), НАНУ та РАН (2012), Євросоюзу імені Р. Декарта (2003), Фундації «Доктора Демʼянів — свобода й мир для України» (1993) й імені О. Гірника (2005). Повний кавалер ордена «За заслуги» (1997, 2000, 2012), орден Ярослава Мудрого 5-го ступеня (2016). Закінчив Львівський політехнічний ін­ститут (1960). Працював 1960–62 у Полтавській гравіметричній обсерваторії АН УРСР; від 1965 — у Головній астрономічній обсерваторії НАНУ (Київ): 1967–68 — вчений секретар, 1968–75 — за­ступник директора та в. о. директора, від 1975 — директор; водночас 2004–08 — директор-організатор Ін­ституту енциклопедичних досліджень НАНУ. Голова Комісії космічних досліджень (1986–92), Українського між­народного комітету з питань науки і культури (1991–2023), Науково-видавничої ради (від 2002), за­ступник голови Ради з космічних досліджень (від 1999) НАНУ. Голова Державної комісії єдиного часу та еталон­них частот (1996–2019). У 2000–01 — 1-й за­ступник міністра освіти і науки України.

Віце-президент Між­народної астрономічної спілки (1983–88), президент Комісії 19 Між­народної астрономічної спілки «Оберта­н­ня Землі» (1983–85), спів­голова секції Між­народної геодезичної асоціації, голова дирекції Між­народної служби оберта­н­ня Землі (1992–95). Президент Української астрономічної асоціації (від 1991). Член Польської АН (від 1997) та Між­народної академії астронавтики (від 2000). Почесний професор та доктор багатьох українських університетів.

Засновник (від 1985) і багаторічний головний редактор (нині почесний головний редактор) журналу «Кинематика и физика небесных тел» (від 2021 — «Кінематика і фізика небесних тіл»); головний редактор збірника «Космическая наука и техника» (1987–92); засновник і головний редактор науково-популярного журналу «Світо­гляд» (від 2006); за­ступник (1995–2020) і головний редактор (від 2020) журналу «Космічна наука і технологія»; за­ступник головного редактора журналів «Ін­новаційні технології» (2002–04) та «Наука та ін­новації» (2005–20). Автор низки статей в ЕСУ, член її Головної редакційної колегії.

Президент Між­народної асоціації україністів (2005–08). Доклав значних зусиль для обʼ­єд­на­н­ня демократичних сил незалежної України та за­провадже­н­ня демократичних принципів управлі­н­ня наукою.

Є пред­ставником всесвітньови­знаної наукової школи О. Орлова—Є. Федорова. Основні праці присвячені ви­вчен­ню особливостей оберта­н­ня Землі, космічній геодинаміці та фундаментальній астрометрії. Серед них можна виділити такі тематичні цикли: добові зміни широт — аналіз і фізична інтер­претація спо­стережених даних; створе­н­ня нових методів аналізу широтних спо­стережень і ви­вче­н­ня особливостей руху полюсів; побудова і практична реалізація координатних систем. Детально ви­вчив новий тип вільної добової нутації Землі, був ініціатором і основним виконавцем ви­значе­н­ня координат полюсів Землі. Цей ряд координат, ві­домий у світі як київський, набув за­стосува­н­ня у геодезії і геодинаміці. За­пропонував новий під­хід до побудови глобальної земної та небесної систем від­ліку. Під його керівництвом були складені каталоги положень фундаментальних слабих зір та радіоджерел.

Брав участь у під­готовці та виконан­ні космічних про­грам ВЕГА, СО­ПРОГ, ФОБОС, МАРС, а також в організації та координуван­ні наукових космічних досліджень України. З його ініціативи збудовано Високогірну спо­стережну базу Головної астрономічної обсерваторії НАНУ на піку Терскол (Кавказ), що оснащена двометровим теле­скопом, входить до складу Між­народного центру астрономічних і медико-екологічних досліджень. Завдяки йому створена мережа станцій астрономо-геодинамічних спо­стережень, що є частиною світової мережі. У Головній астрономічній обсерваторії НАНУ під його керівництвом від 1990-х рр. діють між­народні центри з опрацюва­н­ня цих спо­стережень, отриманих новими технічними засобами. На його честь на­звано астероїд головного поясу («2728-Яцків), від­критий 1979.