СУХОДУ́Б Леонід Федорович (16. 02. 1948, с. Нова Січ Сумського р-ну Сумської обл.) — фахівець у галузі молекулярної фізики, біо­фізики та біо­медичної інженерії. Доктор фізико-математичних наук (1986), професор (1993), член-кореспондент НАНУ (2009). Закінчив Харківський політехнічний ін­ститут (1971), де від­тоді й працював. 1972–89 — у Фізико-технічному ін­ституті низьких температур АН УРСР (Харків): 1981–89 — завідувач від­ділу біо­фізики; від 1989 — завідувач від­ділу мас-спектрометрії та біо­фізики, водночас 1992–2008 — за­ступник директора з наукової роботи Ін­ституту прикладної фізики НАНУ (Суми); від 2012 — завідувач кафедри біо­фізики, біо­хімії, фармакології та біо­молекулярної інженерії Сумського університету. Заснував 2 екс­периментальних фізичних методи — температурно-залежна польова мас-спектрометрія та низькотемпературний кварцовий резонатор, за допомогою яких уперше у світі було ви­вчено енергетику утворе­н­ня біо­логічних комплексів у вакуумі, що моделюють структурно-функціональні блоки ДНК, РНК та їх іонно-гідратне оточе­н­ня. Започаткував науковий напрям — синтез і ви­вче­н­ня структури та складу нових нано­структурованих біо­матеріалів на основі ортофосфатів кальцію та природних біо­полімерів, що дає змогу отримати більше даних про особливості біо­мінералізації в нормі і патології живих тканин для ефективного впливу на ці процеси. Cтворив і дослідив лабораторні зразки біо­розкла­даних нервових провід­ників на основі хітозан (СS)-кальційфосфатної (CaP) матриці, модифікованої наночастинками багатошарових вуглецевих нанотрубок (MWCNT+Fe), оксиду графену (GO), магнетиту (Fe3O4), встановив вплив параметрів синтезу на фізико-хімічні властивості нервових провід­ників, зокрема й ви­вчив вплив концентрації наночастинок на питому електро­провід­ність матеріалів та динаміку пролонгованого вивільне­н­ня лікарського засобу Прегабаліну з обʼєму матриці. Роз­робив технологію отрима­н­ня та дослідив апатит-біо­полімерні 3D структури остеопластичного матеріалу, навантаженого мікро- (ZnOMPs) та нано- (ZnONPs) частинками. Довів вплив наночастинок у комплексі з молекулами CS, а також вплив потужності мікрохвильового опроміне­н­ня на пористість матеріалу та його механічні характеристики (пластичні деформації, модуль Юнга). Показав, що за­стосовані концентрації ZnOMPs та ZnONPs чинять протимікробний ефект, але не є цитотоксичними до остеобластів; додава­н­ня антиокси­дантів кверцетину та роз­марину до композитів зменшують окиснювальний стрес оточуючих імплант тканин; компʼютерна томо­графія довела оптимізуючий вплив біо­матеріалів in vivo на репаративну регенерацію довгої кістки скелета лабораторного щура. Створив і дослідив зразки біо­матеріалів для лікува­н­ня трофічних виразок та гнійних ран на основі пористих матриць HA-ZnО-Alg/CS та HA-SiO2-Alg/CS, легованих іонами Ca, Zn і Cu.