Щепотьєв Володимир Олександрович
ЩЕПО́ТЬЄВ Володимир Олександрович (09. 10. 1880, Полтава — 09. 11. 1937, там само) — етнограф, iсторик лiтератури, композитор, перекладач. Батько М. Щепотьєва. Професор (1926). Закiнчив Полтавську духовну семiнарiю (1900), Санкт-Петербурзьку духовну академiю (РФ, 1904). Працював у Полтаві: викладачем словесності в єпархіальній жіночій школі та музичній школі Д. Ахшарумова (1904–17), вчительському інституті (1917–20), ІНО (1921–22 — ректор, 1926–28), співробітником губернського iсторичного архіву (1922–25). За сумісництвом від 1920 — завідувач кабінету фольклору та мови Полтавського державного музею, ініціатор створення меморіального музею П. Мирного в Полтаві. Член Полтавської вченої архівної комісії (від 1909), Етнографічної комісії при ВУАН, Постійної комісії ВУАН для видання памʼяток новітнього мистецтва, голова Полтавського наукового товариства при ВУАН (від 1924). Один із засновників та активний діяч Комітету охорони памʼяток (1917–22) і Українського наукового товариства дослідження памʼяток старовини та мистецтва (1917–24) на Полтавщині. Організатор (1921) Полтавської театральної студії, завідувач літературної частини драматичного театру (1925–26). Вивчав місцевий фольклор, публікував наукові розвідки з етнографії (в «Етнографiчному вiснику» тощо) та української літератури, досліджував творчість I. Котляревського, П. Куліша, Т. Шевченка, О. Стороженка, П. Мирного. Одним із перших виступив популяризатором творчості М. Лисенка. Автор понад сотні музичних творів (пісень, романсів, хорів), зокрема опери «Семінаристка», видав низку збірників народних пісень. Переклав українською мовою пʼєсу «Париж» Е. Золя, лібрето опер «Фауст» Ш. Ґуно, «Паяци» Р. Леонкавалло, «Галька» С. Монюшка, «Мадоннине намисто» Е. Вольфа-Феррарі. У березні 1928 заарештований у справі СВУ й засуджений до заслання, яке відбував у м. Славгород на Алтаї (РФ). Після повернення в Україну (1934) мешкав із дружиною в родичів у с. Веприк Гадяцького (нині Миргородського) р-ну Полтавської обл. 22 вересня 1937 заарештований вдруге, за звинуваченням у «контрреволюційно-націоналістичній агітації» та належності до «антирадянської організації» засуджений до розстрілу. Реабiлiтований 1958. Особовий фонд Щ. втрачено під час арештів, частину матеріалів архіву вивіз до РФ (м. Саратов) син ученого, після 1990 деякі з тих документів було повернуто в Україну.
Додаткові відомості
- Основні праці
- Звичаї, словесна творчiсть та мова Полтавщини // Зб. Полтав. держ. музею. Т. 2. П., 1927.; Лiт.: Граб В. Під пресом 37-го... // Зоря Полтавщини. 1989, 10 жовт.; Бабенко Л. Л. Блискучий талант: Щепотьєв Володимир Олександрович // Реабілітовані історією. К.; П., 1992; Ротач П. Затоптане вогнище: Володимир Щепотьєв як творча особистість і жертва сталінщини // Архів. збірник. П., 1993; Борисенко В. Нариси з історії української етнології 1920–30-х років. К., 2002.