ЩЕПО́ТЬЄВ Володимир Олександрович (09. 10. 1880, Полтава — 09. 11. 1937, там само) — етно­граф, iсторик лiтератури, композитор, пере­кладач. Батько М. Щепотьєва. Професор (1926). Закiнчив Полтавську духовну семiнарiю (1900), Санкт-Петербурзьку духовну академiю (РФ, 1904). Працював у Полтаві: викладачем словесності в єпархіальній жіночій школі та музичній школі Д. Ахшарумова (1904–17), вчительському ін­ституті (1917–20), ІНО (1921–22 — ректор, 1926–28), спів­робітником губернського iсторичного архіву (1922–25). За сумісництвом від 1920 — завідувач кабінету фольклору та мови Полтавського державного музею, ініціатор створе­н­ня меморіального музею П. Мирного в Полтаві. Член Полтавської вченої архівної комісії (від 1909), Етно­графічної комісії при ВУАН, По­стійної комісії ВУАН для ви­да­н­ня памʼяток новітнього мистецтва, голова Полтавського наукового товариства при ВУАН (від 1924). Один із засновників та активний діяч Комітету охорони памʼяток (1917–22) і Українського наукового товариства дослідже­н­ня памʼяток старовини та мистецтва (1917–24) на Полтавщині. Організатор (1921) Полтавської театральної студії, завідувач літературної частини драматичного театру (1925–26). Ви­вчав місцевий фольклор, публікував наукові роз­відки з етно­графії (в «Етно­графiчному вiснику» тощо) та української літератури, досліджував творчість I. Котляревського, П. Куліша, Т. Шевченка, О. Стороженка, П. Мирного. Одним із перших ви­ступив популяризатором творчості М. Лисенка. Автор понад сотні музичних творів (пісень, романсів, хорів), зокрема опери «Семінаристка», видав низку збірників народних пісень. Пере­клав українською мовою пʼєсу «Париж» Е. Золя, лібрето опер «Фауст» Ш. Ґуно, «Паяци» Р. Леонкавал­ло, «Галька» С. Монюшка, «Мадон­нине намисто» Е. Вольфа-Фер­рарі. У березні 1928 заарештований у справі СВУ й засуджений до засла­н­ня, яке від­бував у м. Славгород на Алтаї (РФ). Після поверне­н­ня в Україну (1934) мешкав із дружиною в родичів у с. Ве­прик Гадяцького (нині Миргородського) р-ну Полтавської обл. 22 вересня 1937 заарештований вдруге, за звинуваче­н­ням у «контр­революційно-націоналістичній агітації» та належності до «антирадянської організації» засуджений до роз­стрілу. Реабiлiтований 1958. Особовий фонд Щ. втрачено під час арештів, частину матеріалів архіву вивіз до РФ (м. Саратов) син ученого, після 1990 деякі з тих документів було повернуто в Україну.