ХАРЛА́МОВ Павло Васильович (25. 06. 1924, с. Гахове, нині Курської обл., РФ — 16. 03. 2001, Донецьк) — фахiвець у галузях прикладної математики та механiки. Чоловік О. Харламової. Доктор фізико-математичних наук (1965), професор (1967), член-кореспондент НАНУ (1965). Заслужений діяч науки і техніки УРСР (1983). Премія імені М. Крилова НАНУ (2001). Учасник 2-ї світової війни. Бо­йові нагороди. Закiнчив Московський університет (1952). Від­тоді працював у Сталінському індустріальному ін­ституті (нині Донецьк); 1959–65 — в Ін­ституті гідродинаміки Сибірського від­діле­н­ня АН СРСР (м. Новосибірськ, РФ); 1965–2001 — засновник і завідувач від­ділу прикладної механіки Iн­ституту прикладної математики i механiки НАНУ (Донецьк). Створив наукову школу з аналітичної механіки. Наукові дослідже­н­ня присвячені про­блемам аналiтичної динамiки твердого тiла та механiки суцiльного середовища. Роз­робив метод iнварiантних спiв­вiдношень, яким побудовано класи точних роз­вʼязкiв задач динамiки твердого тiла; вирiшив про­блему Пуансо-Жуковського вiзуалiзацiї цих роз­вʼязкiв засобами компʼютерної графiки; зна­йшов позакритичнi форми пружно-пластичних стержнiв та оболонок пiд динамiчним навантаже­н­ням; за­пропонував кон­струкцiю основ механiки на засадах методологiї емпiричного скептицизму, по­збавив її метафiзичних понять. У класичній задачі Ейлера про рух важкого твердого тіла, що має нерухому точку, а також у більш загальній задачі про гіро­стат за­пропонував принципово нові ідеї аналітичного (метод інваріантних спів­від­ношень) та якісного (метод годо­графів) дослідже­н­ня задач динаміки твердого тіла.