ПЕ́ЛАНС Джек (Palance Jack; Палагнюк Володимир Іванович; 18. 02. 1919, м-ко Латімер-Майнс, шт. Пенсильванія, США — 10. 11. 2006, м. Монтесіто, шт. Каліфорнія, США) — американський актор українського походже­н­ня. Премія «Оскар» (1992; за найкращу чоловічу роль другого плану в кінофільмі «Міські піжони»), кіно­премії «Еммі» (1957), «Золотий глобус» (1992). Імен­на зірка на Алеї слави в Гол­лівуді (шт. Каліфорнія, 1960). Як «ковбой номер один» потрапив до списку Національної слави Америки. Деякий час, як і батько, працював на шахті. У 1930-х рр. став професійним боксером. Ви­ступав під псевдонімом Джек Брац­цо. Під час одного з боїв отримав удар у горло, що при­звело до довічної хрипоти голосу. На початку 2-ї світової війни — у Військово-Повітряних силах США. Під час на­вчального польоту його бомбардувальник «B-24» загорівся. Врятувавшись на парашуті, П. отримав опіки облич­чя. Після лікува­н­ня та кількох пластичних операцій брав участь у воєн­них діях, за що отримав нагороди. 1944 демобілізований. Ви­вчав журналістику в Стенфордському університеті. Деякий час був репортером газети «The San Francisco Chronicle» та на радіо. Згодом став актором, змінивши своє імʼя на Джек Пеланс. Ви­ступав на Бродвеї у Нью-Йорку, згодом у Гол­лівуді. Через хрипкий голос та шрами на облич­чі став ідеальним виконавцем негативних ролей — насамперед у трилері «Раптовий страх» (1952) та вестерні «Шейн» (1953), де зі­грав холоднокровного стрільця. Його ролі в цих картинах номінували на премію «Оскар». Активно беручи участь у зйомках протягом 4-х десятиліть, 1989 П. пере­жив нове під­несе­н­ня карʼєри завдяки участі в проєктах «Бетмен», «Танґо і Кеш». 1996 видав збірку поезій «The Forest of Love» («Ліс любові») з власними ілюстраціями. Ві­домий і як живописець (1-а персональна ви­ставка — 1989 у галереї в Беверлі-Гіллс); створював пере­важно пейзажі, на звороті яких писав власні поезії, навіяні малярською роботою. 1964 під час від­кри­т­тя памʼятника Т. Шевченку у Вашинґтоні цитував його твори англійською мовою. Мав плани зі створе­н­ня фільму про І. Мазепу. Тричі від­відував Україну (1996, 2002, 2005), надавав фінансову допомогу для роз­витку українських культурних ініціатив, був почесним гостем кінофестивалю «Молодість» (1996). У 2002 став засновником та головою благодійної фундації «Тризуб», що обʼ­єд­нала пере­важно американців українського походже­н­ня, які працюють у кіноіндустрії Гол­лівуду. Був головним диктором у фільмі «Між Гітлером і Сталіним: Україна у Другій світовій війні» (2003), створеному Українсько-канадським дослідно-документаційним центром (Торонто). У квітні 2004 під час тижня «Російських ночей» у Лос-Анджелесі П. від­мовився від зва­н­ня народного артиста РФ, заявивши: «Я — українець, а не росіянин, тож даруйте, я просто трохи не у своїй тарілці. Буде краще, якщо я і мої друзі просто звідси пі­демо». Пізніше, на схилі літ він став учасником кампанії з пошире­н­ня інформації про онкологію та боротьбу з раком після того, як його син Коді, який знявся разом із батьком у фільмі «Міські піжони», помер від зло­якісної меланоми. 2007 вдова П. заснувала стипендію його імені при Гейзтонському від­ділі Університету шт. Пенсильванія.