КАПЕЛА́Н (лат. capellanus — священик) — священик, який обслуговує храм чи його приділ (капелу) на певних умовах, але не є його настоятелем. У катол. Церкві К.– священик, який обслуговує окрему капелу великого храму, а також помічник парафіял. священика (у Франції К. певний час називали всіх приходських священиків); в англікан. — священик при домаш. храмі; у лютеран. — помічник проповід­ника. У середньовіч­чі К. називали священиків рицар.-чернечих орденів. Терміном «К.» також по­значають військ. священика в арміях багатьох держав (у деяких із них К. пере­бувають на держ. забезпечен­ні), в обовʼязки якого входить задоволе­н­ня реліг. потреб військовослужбовців, проведе­н­ня богослужінь, від­співува­н­ня мертвих, на­гляд за морал. і духов. станом солдатів, матросів, офіцерів та їх родин. К. не можуть носити зброю та брати без­посередню участь у бо­йових діях. Правовий статус К. закріплений у внутр.-держ. законах і у між­нар. угодах. Згідно з Женев. конвенцією 1949 К. вважають особами, які не беруть участь у бо­йових діях (не комбатанти), а від­так зберігають свій статус після потрапля­н­ня у полон, де мають право продовжувати своє служі­н­ня серед полонених. Під час військ. дій їх, як і лікарів, від­повід­но до між­нар. конвенцій, заборонено вбивати. Посади К. перед­бачені у складі військ ООН від усіх держав. Традиція капеланства притаман­на укр. військ. формува­н­ням часів Київ. Русі і козач­чини. К. були й у під­роз­ділах Січових стрільців УНР, УПА. Ін­ститут К. по­ступово від­новлюється у ЗС незалеж. України.