Комбатанти
КОМБАТА́НТИ (від французького combattant — воїн, боєць) — особи, які входять до складу збройних сил воюючих сторін і беруть безпосередню участь у бойових діях. До комбатантів зараховують не лише особовий склад збройних сил (солдатів, матросів, льотчиків, офіцерський корпус, вище командування), але й вояків добровольчих і партизанських загонів, ополченців та повстанців (статус не поширюється на шпигунів і найманців). Вони мають як певні права, так і обовʼязки. Необхідність забезпечення захисту прав цивільного населення вимагала встановлення чіткої різниці між комбатантами і некомбатантами. Правовий статус комбатантів уперше визначено у Додатку до 4-ї Гаазької конвенції про закони та звичаї сухопутної війни 1907 (див. Гаазькі конвенції про закони та звичаї війни 1899 і 1907) і розвинено у Женевських конвенціях про захист жертв війни 1949 і Додатковому протоколі до них 1977. Член створених комбатантами збройних формувань повинні відповідати певним вимогам: перебувати під командуванням особи, яка несе відповідальність за поведінку своїх підлеглих; підкорятися внутрішній дисциплінарній системі, що забезпечує дотримання норм міжнародного права, які діють під час збройних конфліктів (порушників цих норм хоч і не позбавляють статусу комбатантів, однак зазвичай притягують до відповідальності за кримінальним законодавством); мати виразний і помітний здалеку розпізнавальний знак або емблему; відкрито носити зброю. Комбатанти, які потрапили у полон, користуються правами військовополонених. До некомбатантів відносять осіб зі складу збройних сил, що не беруть безпосередньої участі у бойових діях, зокрема медичних працівників, капеланів, військових правознавців і кореспондентів. Некомбатанти знаходяться під захистом законів і звичаїв війни, якщо мають відповідні посвідчення, видані представниками військової влади.
Перші українські комбатантські організації створені після поразки Визвольних змагань 1917–21. У Празі 1920 засновано таємну національно-революційну Українську військову організацію, що мала на меті продовження боротьби за відновлення незалежності України. У Львові колишні вояки УГА згуртувалися навколо організації «Нова Громада» та видавництва «Червона калина», діяло Українське товариство допомоги інвалідам (мало 16 філій). Після ліквідації таборів для інтернованих (див. Інтерновані українські військові формування) та масової еміграції українських комбатантів постали Товариства вояків Армії УНР у Польщі (м. Каліш, 1924) і Франції (Париж, 1927), Українські стрілецькі громади у США (м. Філадельфія, 1924), Канаді (м. Вінніпеґ, 1928; друковані органи: «Стрілецькі вісті», «Новий шлях»), Арґентині (Буенос-Айрес, 1932), Товариства бувших українських вояків у Бельгії (1934) та Бразилії (м. Куритиба, 1936), Союз бувших українських вояків у Канаді (Торонто, 1937). Після 2-ї світової війни на еміграції опинилися комбатанти, які воювали у складі УПА, Української національної армії та ін. українських військових формувань. Вони створили Союз українських ветеранів (1946), що мав 10 філій у ФРН і Австрії та крайові відділи у Великій Британії, Австралії, Арґентині, Бразилії (друкований орган — «Український комбатант»), Братство колишніх вояків 1-ї Української дивізії Української національної армії (друкований орган — «Вісті»), Обʼєднання бувших вояків-українців Америки (1949; друкований орган — «Вісті комбатанта») та Великої Британії, а також різноманітні товариства колишніх вояків УПА у США, Канаді, Австралії.
