Комбатанти

КОМБАТА́НТИ (від франц. combattant – воїн, боєць) – особи, які входять до складу збройних сил воюючих сторін і беруть безпосередню участь у бойових діях. До К. зараховують не лише особовий склад ЗС (солдатів, матросів, льот­­чиків, офіцер. корпус, вище командування), але й вояків до­бровол. і партизан. загонів, опол­ченців та повстанців (статус не поширюється на шпигунів і найманців). Вони мають як певні права, так і обов’язки. Необхідність забезпечення захисту прав цивіл. насел. вимагала встанов­лення чіткої різниці між К. і некомбатантами. Правовий статус К. уперше визначено у Додатку до 4-ї Гааз. конвенції про закони та звичаї сухопут. війни 1907 (див. Гаазькі конвенції про закони та звичаї війни 1899 і 1907) і розвинено у Женев. конвенціях про захист жертв війни 1949 і Додатк. протоколі до них 1977. Член створених К. зброй. формувань повинні відповідати певним вимогам: перебувати під командуванням особи, яка несе відповідальність за поведінку своїх підлеглих; підкорятися внутр. дисциплінар. системі, що забезпечує дотримання норм міжнар. права, які діють під час зброй. конфліктів (порушників цих норм хоч і не позбавляють статусу К., однак зазвичай притягують до відповідальності за кримінал. законодавством); мати вираз. і поміт. здалеку розпізнавал. знак або емблему; від­крито носити зброю. К., які потрапили у полон, користуються правами військовополонених. До некомбатантів відносять осіб зі складу ЗС, що не беруть безпосеред. участі у бойових діях, зокрема мед. працівників, капеланів, військ. правознавців і кореспондентів. Некомбатанти знаходяться під захистом законів і звичаїв війни, якщо мають відповідні посвідчення, видані представниками військ. влади.

Перші укр. комбатант. організації створ. після поразки Визв. зма­гань 1917–21. У Празі 1920 засн. таємну нац.-рев. Українську вій­ськову організацію, що мала на меті продовження боротьби за відновлення незалежності Украї­ни. У Львові колишні вояки УГА згуртувалися навколо організації «Нова Громада» та видавництва «Чер­вона калина», діяло Укр. товариство допомоги інвалідам (мало 16 фі­­лій). Після ліквідації таборів для інтернов. (див. Інтерновані україн­ські військові формування) та масової еміграції укр. К. постали Товариства вояків Армії УНР у Польщі (м. Каліш, 1924) і Франції (Па­­риж, 1927), Укр. стрілец. грома­ди у США (м. Філадельфія, 1924), Канаді (м. Вінніпеґ, 1928; друк. органи: «Стрілецькі вісті», «Новий шлях»), Арґентині (Буенос-Айрес, 1932), Товариства бувших укр. вояків у Бельгії (1934) та Бразилії (м. Куритиба, 1936), Союз бувших укр. вояків у Канаді (Торонто, 1937). Після 2-ї світової вій­ни на еміграції опинилися К., які воювали у складі УПА, Укр. нац. армії та ін. укр. військ. фор­мувань. Вони створили Союз укр. ветеранів (1946), що мав 10 філій у ФРН і Австрії та крайові відділи у Великій Британії, Австралії, Арґентині, Бразилії (друк. орган – «Український комбатант»), Братство колишніх вояків 1-ї Української дивізії Української національної армії (друк. орган – «Вісті»), Об’єдн. бувших вояків-українців Америки (1949; друк. орган – «Вісті комбатанта») та Великої Британії, а також різно­манітні товариства колиш. вояків УПА у США, Канаді, Австралії.

Р. В. Пилипчук

завантажити статтю