Карибська криза

КАРИ́БСЬКА КРИ́ЗА — найнебезпечніша криза часів радянсько-американського проти­стоя­н­ня у роки «холодної війни», що по­ставила світ на межу термо­ядерної війни. У США використовують термін «Кубин. ракетна криза», на Кубі — «Жовтнева криза». Прихід до влади на Кубі 1959 рев. уряду на чолі з Ф.-А. Кастро Русом призвів до ескалації конфлікту зі США. Новообраний президент Дж. Кен­неді санкціонував здійсне­н­ня антикубин. акції, під­готовленої ЦРУ ще за президентства Д. Айзенгавера. 17 квітня 1961 амер. літаки бомбардували Кубу, на острів висадилися загони кубин. емі­грантів, під­готовлених амер. ін­структорами. Однак десант було роз­громлено, що стало ударом по пре­стижу амер. адміністрації. У від­повідь 1962 США домоглися виключе­н­ня Куби з ОАД, разом із союзниками за­провадили проти неї торг. ембарго, що під­штовхнуло кубин. керівництво до зближе­н­ня з СРСР (Москва ще на­прикінці 1960 по­ставила першу партію зброї на Кубу). Амер. військовики роз­почали планувати мас­штабну десантну операцію за участі ВПС і ВМС, яка перед­бачала висадку на острів 7-ми дивізій (заг. кількість задіяних військ — бл. 250 тис. осіб) за під­тримки 238-ми військ. кораблів (зокрема 8-ми авіаносців) і бомбардувальників В-47 із ядер. зброєю на борту. СРСР висловив готовність під­тримати Кубу в боротьбі з іноз. агресією і, у свою чергу, почав готувати таємну операцію з роз­міще­н­ня там рад. військ. контингенту з ядер. ракетами серед. радіуса дії. Офіц. метою проголошено захист Куби від агресії, але у цьому рішен­ні була й глобал. стратег. складова — роз­міще­н­ням ракетно-ядер. засобів серед. радіусу дії побл. тер. США СРСР намагався компенсувати заг. стратег. пере­вагу США. На­прикінці травня 1962 кубин. керівництво дало згоду на роз­міще­н­ня рад. військ на тер. країни. Група рад. військ на Кубі (пере­кинута в ході операції «Анадир») у період К. к. налічувала у своєму складі 3 полки ракет Р-12 (радіус дії до 1800 км) і два полки ракет Р-14 (понад 3000 км), що мали на озброєн­ні 42 ракети (з них 6 — навч.) і 36 ядер. боє­головок, 2 зенітні дивізії, 4 мото­стрілец. полки, полк винищув. авіації (літаки МіГ-21), 2 полки крилатих ракет (80 ракет), вертоліт. полк, 3 дивізіони тактич. ракет «Луна» (6 ядер. боєзарядів). Мор. угрупова­н­ня включало 2 крейсери, 4 есмінці, 4 торпед. під­вод. човни з ядер. торпедами, авіац. полк (30 літаків Іл-28 з 6-ма ядер. авіабомбами), ракет. полк берегової оборони «Сопка». Загалом угрупова­н­ня під командува­н­ням генерала армії І. Плієва нараховувало 43 тис. осіб. 14 жовтня 1962 амер. літак-роз­відник виявив роз­міще­н­ня рад. ракет серед. радіусу дії на Кубі. 22 жовтня, після під­твердже­н­ня роз­від. даних, президент США Дж. Кен­неді ви­ступив із телезверне­н­ням і оголосив про мор. карантин (блокаду) Куби. ЗС США і СРСР було приведено у повну боє­готовність, не­примирен­но налашт. угрупова­н­ня у Москві та Вашинґтоні тиснули на керівництво країн, вимагаючи за­стосува­н­ня сили. Дж. Кен­неді направив М. Хрущову посла­н­ня, в якому мотивував свої дії за­грозою без­пеці Зх. пів­кулі. Крім обмінів посла­н­нями між лідерами країн, від­бувалися неофіц. зу­стрічі брата президента — міністра юстиції Р. Кен­неді з рад. послом А. Добриніним, контакти пред­ставників роз­відслужб з метою пошуку ком­проміс. виходу з кризи. 24 жовтня Ген. секр. ООН У Тан за­пропонував США зняти карантин, а СРСР — вивести з Куби на­ступал. зброю. 27 жовтня над Кубою збито амер. літак-роз­відник У-2. У від­повідь військ. керівництво США вирішило завдати ядер. удару по о-ву. Але М. Хрущов ще 26 жовтня вніс ком­промісне ріше­н­ня — виведе­н­ня рад. ракет в обмін на гарантію ненападу США на Кубу (в послан­ні на­ступ. дня він порушив пита­н­ня про амер. ракети в Туреч­чині). У від­повіді Дж. Кен­неді висловив готовність зняти карантин і взяти зобовʼяза­н­ня не здійснювати та не під­тримувати вторгне­н­ня на Кубу в обмін на виведе­н­ня рад. на­ступал. зброї під на­глядом ООН і зобовʼяза­н­ня не по­ставляти її на Кубу. США погодилися і на виведе­н­ня ракет з Туреч­чини, однак реалізація такої домовленості вимагала від­повід. рішень НАТО. 28 жовтня політбюро ЦК КПРС прийняло амер. пропозиції, 20 листопада США від­мовилися від карантину. Формал. датою заверше­н­ня К. к. вважають 7 січня 1963, коли СРСР і США звернулися зі спіл. листом до Ген. секр. ООН із проха­н­ням зняти пита­н­ня про К. к. з порядку ден­ного Ради Без­пеки. Врегулюва­н­ня конфлікту, усві­домле­н­ня керівництвом СРСР і США реальності за­грози взаєм. знище­н­ня дали потуж. поштовх процесам, що при­звели до роз­рядки між­нар. напруженості. Почався по­ступ. пере­гляд елітами ядер. держав ставле­н­ня до ядер. зброї як до засобу стримува­н­ня, а не засобу досягне­н­ня пере­моги у війні. Не­вдовзі після К. к. під­писано перші дво- та багато­сторон­ні угоди, спрямов. на послабле­н­ня за­грози ядер. війни, обмеже­н­ня ви­пробувань ядер. зброї та її роз­по­всюдже­н­ня: 1962 — Меморандум щодо домовленості про встановле­н­ня лінії прямого звʼязку між Вашинґтоном та Москвою, 1963 — Договір про заборону ядер. ви­пробувань у трьох середовищах, 1968 — Договір про нерозпо­всюдже­н­ня ядер. зброї, 1971 — Угоду про заходи зі зменше­н­ня небезпеки виникне­н­ня ядер. війни між СРСР та США, 1973 — Угоду про запобіга­н­ня ядер. війні.

Завантажити статтю