Вітошинський Лео

ВІТОШИ́НСЬКИЙ Лео (справж. — Лев Юрійович; 23. 06. 1941, Відень — 01. 10. 2008, м. Ґрац, Австрія, похов. у Відні) — гітарист, педагог. Онук А. Вітошинського. Заслужений артист України (2001). Почесний професор Львівської музичної академії (1998). Медаль «За заслуги перед Республікою Австрія» (1992). Лауреат Міжнародного конкурсу гітаристів в Алессандрії (Італія, 1968). Закінчив Віденську музичну академію (1964; кл. Л. Валькер), Університет у Ґраці (1966) зі ступенем доктора правничих наук. Вдосконалював майстерність у А. Сеґовії та Н. Єпеса. Від 1964 — професор Музичного університету в Ґраці (1980–88 — проректор). Виступав з відомими колективами та солістами в багатьох країнах світу, від 1984 — в Україні. Плідно співпрацював зі співачкою з діаспори І. Маланюк, народним артистом України Л. Кадировою, скрипалем О. Шутком, провідними симфонічними оркестрами України. Перший виконавець творів Е. Веллеса, М. Рубіна, Ф. Фаркаша, В. Мутшпіля, З. Висоцького, А. Ула, Р. Лойкауфа (зокрема його «Думки» на українські теми), А. Андрушка («Гуцульська рапсодія», «Шепіт хвиль») та ін. Був активним членом української громади в Австрії. Автор книги «Cantabile e ritmico. Про мистецтво гри на гітарі» (Відень, 2003).

Завантажити статтю