БОЙЧУ́К Бог­дан Микола­йович (11. 10. 1927, с. Бертники, нині Монастир. р-ну Терноп. обл. — 10. 02. 2017, Нью-Йорк) — український письмен­ник, пере­кладач і критик у США. Від 1944 жив в таборі для пере­міщ. осіб у м. Ашаф­фенбурґ (Німеч­чина), де закін. табірну г-зію. Від 1949 — у США (м. Ґлен-Спей). Закін. Нью-Йорк. коледж (1957). Зі створе­н­ням 1957 Обʼ­єдн. укр. письмен­ників «Слово» став його чл., а також одним з організаторів Нью-Йорк. групи поетів, що виникла як від­галуже­н­ня «Слова». За його участі в Нью-Йорку щорічно 1959–71 виходив зб. «Нові поезії». Разом із Б. Рубчаком під­готував і видав двотомну антологію зх.-укр. та еміграц. поезії «Координати» (1969). У перших зб. «Час болю» (1957) та «Спомини любови» (1963; обидві — Нью-Йорк) окреслились осн. мотиви поезії Б., які пізніше роз­ширюються й по­глиблюються, — коха­н­ня і біль. Автор вступав у суперечку навіть із Біблією, стверджуючи, що «спочатку був біль (а не слово). Кінець буде біль». У ліриці Б. пере­важає напруга емоц. пере­жива­н­ня, реалії зовн. світу про­ступають тут на­стільки, на­скільки вони були причиною чи стимулом його психол. стану, призми спри­йма­н­ня світу, пере­важно трагічного. Хоча Б. у ста­т­тях та інтервʼю заперечував доцільність роз­глядати поезію під кутом зору тематики та про­блематики, в його зб. «Вірші для Мехіко» (Мюнхен, 1964), «Подорож з учителем» (1976), «Вірші ви­брані й перед­остан­ні» (1983; обидві — Нью-Йорк), «Третя осінь» (1991), «Вірші, коха­н­ня й молитви» (2002; обидві — Київ) постають виразні контури біо­графії лірич. героя, доля якого повʼязана з істор. катаклізмами, трагедією батьківщини. На формува­н­ня індивід. поет. стилю Б. мали вплив поезія Т. Еліота, що по­значилося на поемі «Земля була пустошня» (Нью-Йорк, 1959), та іспан. поезія, зокрема творчість Х. Хіменеса. Філос.-світо­глядні засади поезії Б. виявилися в поемі «Любов у трьох часах». Зовнішньо поема витримана в межах задекларованих вимірів, але внутр. структура її порушує цю ко­ординацію неподільністю індивід. люд. начала: вічне прагне­н­ня людини до гармонії й ідеалу роз­бивається об скелю буден­ності й знаходить прихисток у «спомині» про майбутнє. Автор роману «Дві жінки Альберта» (К., 2002). Б. ви­ступав також у жанрі драматургії (зб. «Дві драми», Нью-Йорк, 1968). Пʼєсу «Голод — 1933» по­ставлено на сцені у Нью-Йорку й на­друк. в ж. «Світовид» (1993, № 4), пʼєсу «Приречені» — в кн. «Близнята ще зустрінуться» (К.; Л., 1997). Автор пере­кладів творів Х. Хіменеса «Плятеро і я» (Штут­тґарт; Нью-Йорк, 1968), С. Бек­кета «Чекаючи на Ґодо» (Мюнхен, 1972), С. Кюніца «Вінок цей — небезпека» (1977), Д. Ігнатова «Здивований гість» (1982; обидві — Нью-Йорк). Упорядник кн. «Спомини» Й. Гірняка (Нью-Йорк, 1982), поет. збірки О. Стефановича та Б. Кравцева, його заходами ви­дано книжки пере­кладів англ. мовою поезій Б.-І. Антонича та І. Драча. Твори Б. пере­кладено англ., польс., румун. та рос. мовами.