Кондратюк Юрій Васильович

КОНДРАТЮ́К Юрій Васильович (справж. — Шаргей Олександр Гнатович; 09(21). 06. 1897, Полтава — лютий 1942, с. Кривцово Орлов. обл., РФ) — вчений-винахідник, один з піонерів ракетної техніки та теорії космічних польотів. За­­кін. 2-у Полтав. гімназію (1916). У 1914 розпочав займатися проблемою міжпланет. польотів. К. відзначав, що досить сильно на нього вплинув прочитаний у дитинстві наук.-фантаст. роман нім. письменника Б. Келлермана «Der Tunnel» («Тунель», 1913) про будівництво під Атлант. океаном тунелю, який з’єднував Європу з Америкою, — «вплив … був та­­кий, що негайно … я заходився обробляти, наскільки дозволяли мої сили, майже одночасно дві теми: пробивання глибокої шахти для дослідження надр Землі й утилізації теплоти ядра та політ за межі Землі» («Творческая автобиография. Письмо Н. А. Рынину. 01. 05. 1929» // Рынин Н. А. «Теория космического полета», Ленинград, 1932). У вересні 1916 вступив до Петрогр. політех. інституту (нині С.-Пе­тербург), але в листопаді того ж року був мобілізов. у рос. армію, зарахов. у школу прапорщиків Петрогр. юнкер. училища. Тоді ж завершив полтав.-петрогр. наук. блокнот-рукопис із теорії космонавтики. Від квітня 1917 до березня 1918 — на турец. ділянці Кавказ. фронту. Піз­ніше двічі мобілізовувався у До­­бровол. армію, з якої втікав.

Від червня 1918 до вересня 1919 працював у Києві над рукописом «Тем, кто будет читать, чтобы строить» (надрук. 1964 у Москві в кн. «Пионеры ракетной техники: Кибальчич, Циолковс­кий, Цандер, Кондратюк: Избр. тр.»). 1920 — робітник ст. Боб­ринська (нині ім. Т. Шевченка, м. Сміла Черкас. обл.), 1921–25 — млина та цукр. заводу в с. Мала Виска (нині місто Кіровогр. обл.). 1921, побоюючись за своє офіцер. минуле, за допомогою мачухи О. Карєєвої роздобув документи на ім’я померлого студента Ю. В. Кондратюка, за яки­ми і прожив до смерті. 1920–25 написав пр. «О межпланетных путешествиях» (після доопрацювання вийшла 1929 у Новосибірську під назвою «Завоевание межпланетных пространств»; 2-е вид. — 1947, 3-є — 1964, оби­два — Москва), яка у квітні наступ. року отримала позитив. відгук учня М. Жуковського — проф. Моск. вищого тех. училища В. Вєтчинкіна («найповніше дослідження міжпланетних подорожей з усіх, написаних у російській і зарубіжній літературі до останнього часу…»), згодом — Головнауки (г. «Вечерняя Мос­ква», 1926, 7 окт.). 1925–26 — механік елеватора на ст. Криловська Владикавказ. залізниці (станиця Октябрська Краснодар. краю, РФ), де здійснив перші винаходи з елеватор. справи; 1926–27 — на спорудженні елеватора на залізнич. ст. Ельхотово у Пн. Осетії, де вперше у СРСР використав спосіб зведення за­­лізобетон. будівель у рухомій опалубці; 1927–30 — на буд-ві елеваторів і механіз. амбарів у Зх. Сибіру, мешкав у м. Новосибірськ.

Наприкінці 1920-х рр. вперше у світі почав споруджувати великі зерносховища з рубаного лісу, розробив елеватор. ківш для швидкохід. безперерв. транспортерів (норій). У цей період розпочав листуван­ня з К. Ціолковським, з працями якого регулярно ознайомлю­вався від 1919. 30 липня 1930 заарешт., 10 травня 1931 за зви­нуваченням у шкідництві (місц. керівництво вирішило, що зерносховище «Мастодонт», яке будувалося не за кресленнями та без жодного цвяха, не витримає екс­плуатації, насправді воно простояло понад 60 р. і згоріло в серед. 1990-х рр.) засудж. до 3-х р. таборів (реабіліт. 1970). Однак замість таборів К. був залучений до роботи в утвор. у Новосибірську Спеціаліз. бюро для арештантів-інж. № 14 з про­ектування вугіл. підприємств. Тоді опублікував статті з низки спец. проблем: прискорення та полег­шення проходження шахт з опа­луб. механізацією бетон. і породозбирал. робіт, зберігання бетону високого опору та постій. кріплення шахт. стовбурів, залізобетон. копер (зокрема у спів­авт. з П. Горчаковим 1931 у № 11 «Горного журнала» — «При­менение бетона высокого сопротивления к постоянной крепи шахтных стволов» і «Железо­бе­тонный копер башенного типа, выполняемый в подвижной опа­лубке»). Працюючи в бюро № 14, влітку 1932 розпочав розроб­лен­ня конкурс. проекту потуж. вітро­електростанції (згодом Крим. вітроелектростанція). Конкурсне проектування було завершене у співавт. з П. Горчаковим і М. Ні­­кітіним у листопаді 1932 й пізніше визнане найкращим. У квітні–травні 1933 (у цьому році за рекомендацією Наркомважпро­му звільнений) К. відвідав Мос­кву, де зустрічався з С. Корольовим і працівниками Групи вивчення реактив. руху. 1933–34 — наук. кер. вітросекції Укр. НДІ променергетики (Харків); 1934–37 — нач. тех. відділу Про­ектно-буд. контори Крим. вітро­електростанції (її будівництво на г. Ай-Петрі потуж. 10 тис. кВт розпочато наприкінці 1936 і припинено на поч. 1937); у 1938–41 — зав. проект. відділу Проектно-експеримент. контори з вітроелектростанцій (займався проектуванням малих дослід. вітроелек­тростанцій; обидві — Мос­ква).

6 липня 1941 вступив у Моск. нар. ополчення, між 22 і 25 лютого 1942 загинув у бою. К. виклав незалежну від ін. вітчизн. і закордон. учених теорію косм. польоту, в якій стисло й оригінально поєднав блискучу фантазію з конкрет. інж. розрахунками та вирішенням найскладніших тех. завдань. Гол. ідеї: економічно ефективна теорія досягнення поверхні косм. тіл, насамперед Місяця та Марса («равлик. траса» К.; застосовано у проекті «Аполлон», конструкції амер. Місяч. модуля); варіанти та рац. схеми дво- і три­ступеневих ракет; розподіл ступенів по боках та двигунах і принцип. питання конструкції самої ракети; принципи гальму­вання косм. апаратів у атмо­сфері; конструкції крісел космонавтів, теорія безпеки косм. польоту. Наприкінці 1960-х рр. амер. ілюстров. ж. «Life» надру­кував деякі деталі підготовки амер. програми «Аполлон». Під час обговорення варіантів польо­ту на Місяць у Гол. упр. пілотов. польотів при Нац. упр. з аеронавтики та дослідж. космо­су (NASA) між групами В. фон Брауна та Дж. Губолта виникла супе­речка, у результаті якої керівництвом амер. програми все ж таки за основу взято думку останньої, яка ґрунтувалася на ідеї К. — виведення корабля на навколомісячну орбіту, а потім — відділення та спущення на Місяць спец. кабіни. Дж. Губолт згадував: «Коли березневого світанку 1968 я схвильовано слід­кував на мисі Кеннеді за стартом ракети, що повинна була понести корабель “Аполлон” у напрямку Місяця, то думав про українця Ю. Кондратюка, що розрахував трасу, якою мали летіти троє наших астронавтів».

Ім’ям К. названо вулиці в Києві (1970; Мінський масив), Полтаві (Октябр. р-н), Москві (1965, входить у комплекс вулиць, назви яких присвяч. осво­єнню Космосу), м. Рубцовськ (Алтай. край, РФ; на ній розташ. одне з найстаріших рос. підприємств зі зберігання та перероблення зернопродуктів), площу у Новосибірську, кратер на протилеж. стороні Місяця; його ім’я присвоєно Полтав. тех. університету (1997), Музею авіації і космонавтики у Полтаві (2001), Новосибір. аерокосм. ліцею (1992). Федерація космонавтики (нині Аерокосм. товариство) України заснувала медаль і премію ім. К., які вручають як укр., так і зарубіж. вченим, конструкторам, інж., ветеранам ракетно-косм. галузі, які співпрацюють з Україною за спіл. програмами освоєння косм. простору. 1997 НБУ викарбував ювілейну монету «Юрій Кондратюк» номіналом 2 грн (мельхіор, наклад 20 тис. шт.), 1997 і 2002 Укрпошта випустила марки його пам’яті. 21 червня 2012 був виставлений логотип Google на честь 115-річчя з дня народж. К. 2014 занесений до Міжнар. космічної Зали Слави Музею історії космосу (штат Нью-Мексико, США). 2015 Мала академія наук України ініціювала проект медалі К. Встановлено пам’ятник К. на мисі Канавералі (США), па­­м’ят. знак з барельєфом побл. Музею авіації і космонавтики в Полтаві, погруддя побл. Комсо­мол. політех. технікуму (1996, Полтав. обл.) та побл. мемор. музею в станиці Октябрська, мемор. дошки на одному з будинків на однойм. вулиці в Києві, на вул. Сумська, № 36/38 у Харкові (1997, на місці Укр. НДІ променергетики), на будинку на вул. Комсомольська, № 4 у Полтаві (1987, народився і жив до 1915) та на навч. корпусі № 1 Полтав. пед. університету (1982, колишня 2-а чол. г-зія). Також діють кімната-музей піонера космонавтики К. при Полтав. тех. університеті (відкрито 1978) та Новосибір. музей ім. К. (1993).

Рекомендована література

1. Воробьев Б. Н., Тростни­ков В. Н. О неопубликованной работе Ю. В. Кон­дратюка «Тем, кто будет читать, чтобы строить» // Из истории ракет. техники. Москва, 1964;
   Google Scholar Internet
2. Буров Н. С. К истории развития идеи составной ракеты // Тр. 9-х чтений, посвященных разработке науч. наследия и развития идей К. Э. Циолковского. Секция «Пробле­мы ракет. и косм. техники». Москва, 1975;
   Google Scholar Internet
3. Глушко В. П. Работы Ю. В. Кон­­дратюка в области ракетно-космичес­кой науки и техники // Исследования по истории и теории развития авиац. и ракетно-косм. науки и техники. Мос­­ква, 1981;
   Google Scholar Internet
4. Даценко А. В. Жизнь в творческом горении. К., 1986;
   Google Scholar Internet
5. Романен­ко Б. И. Юрий Васильевич Кондратюк. Москва, 1988;
   Google Scholar Internet
6. Даценко А. В., Прище­па В. И. Юрий Васильевич Кондратюк (Александр Игнатьевич Шаргей). Мос­ква, 1997 (укр. перекл. — Юрій Васи­льо­вич Кондратюк. 1897–1942. П., 2012); Панченко А., Мироненко С. Амери­кан­цы попали на Луну благодаря нашему земляку // Сегодня. 2003, 20 янв.;
   Google Scholar Internet
7. Даценко А. В., Книш І. П., Кочерга Н. К. Юрій Кондратюк (Олександр Шаргей) у спогадах сучасників. П., 2011.
   Google Scholar Internet

Завантажити статтю